Читать «Рекреації» онлайн - страница 8

Юрій Андрухович

— Я є лікар-психіатр, пане Штундеро.

— Я — Немирич.

— О, перепрошую, пане Немирич.

— Я не Ненемирич, а Немирич.

— Ще раз перепрошую.

— То він так жартує,— з'ясував Гриць, — не звергайте уваги. Ви цим автом їдете зі самої Швейцарії?

— Нє, що ви. Лишень зі Львова. Я купив його собі у Львові.

— Гарне авто, — похвалив Гриць.

— Дякую, мені так само подобається. Трохи старе.

— Пане Попель, а ви могли б нам зробити запрошення у Швейцарію? — поцікавився Юрко.

— В тому нема великої потреби, — сказав доктор.

— Ви хотіли сказати, «в тому нема великої складності»? — спробував виправити Гриць.

— Нє, я хотів сказати, що вам ліпше поїхати до Америки. Я можу вам зробити запрошення до Америки.

— Пане Попель, — це моя друга книжечка. Я надписав її для вас, — Юрко аж уклонився.

— О, дуже сердечно дякую. «Втеча в Єгипет»? Гарна назва, десь я чув про неї. А вашу книжку я маю, — обернувшись, повідомив Грицькові.

— Це мене тішить, бо в мене ще не вийшло жодної книжки.

— Овва! То я маю не вашу книжку?

— Певно, що ні.

— То я сподіваюся, що буду мати вашу книжку.

— Я подарую вам свій рукопис. У мене тут є примірник. Прошу.

— О, з великою приємністю. Мушу вам віддячити. Маєте десять долярів. То не замало?

— Гадаю, що ні.

— Пане Попель, а вас не цікавить розташування військових заводів у нашій області? — спитав Юрко.

— Знаєте, не цікавить. А ви маєте якийсь стосунок до військових заводів?

— Не маю ніякого.

— Мені теж так здається, що не маєте. Я не цікавлюся тими справами. Попросту їду до Чортополя на свято Воскресаючого Духу. Кажуть, що то має бути щось особливе. Гуцули в національних строях, музика, танці ріжні. Я то надзвичайно люблю. Маю при собі камеру, то зможу накрутити цілий фільм…

— Як вам живеться у Швейцарії? — перебив йому Гриць.

— Знаєте, то нелегко так відразу відповісти.

— А ви знали Германа Гессе? — кинув Юрко.

— Я запізнався з ним уже в останні роки його життя. Ми стрічалися на концертах барокової музики. Герман дуже любив стару європейську клясику, може, навіть більше від джезу чи Бетовена. Він, власне, так і казав, що для нього справжня музика кінчиться на Бетовені…

— А Фрейда ви знали?

— Фройда? Особисто не знав, але слухав його лекції перед війною в Зальцбурзі.

— То ви вже досить старий, пане Попель, — виявив Гриць.

— Я завше виглядаю молодший, як є насправді.

— А Юнга ви знали?

— Слухайте, я ж не можу всіх знати. Я знав деяких учнів Юнга. Дехто з них працював зі мною в моїй лічниці…

— Фантастика! А Джойса ви знали?

— Я читав його. Справив на мене величезне вражіння в роки моєї молодости…

— Ви його читали англійською?

— Французькою, потім другий раз німецькою…

— А чи відомий у вас у Швейцарії такий поет, як Антонич?

— Малкович?

— Ні, Антонич, Богдан-Ігор Антонич, такий поет?

— Знаєте, перший раз чую, але обов'язково пошукаю за його книжкою. То є ваш товариш?

— Так. Йому двадцять сім років.

— О, то ще дуже молодий. Певно, тому я не знаю.

— Грицю, ти що замовк? Спиш? — Юрко подивився на заднє сидіння.

Але Гриць не спав. Він саме заходився відкривати бляшанку з пивом, яку надибав у салоні «крайслера».