Читать «Рекреації» онлайн - страница 56

— Його повісять за «ядение человеческаго мяса»…

— Ходімо його розбудимо, — підсумував Хомський.

— Я потелефоную до нього в номер, — повідомив Гриць, витягнувши з кишені записничок. — Він живе у…

Гриць набрав якийсь номер, але за хвилину поклав слухавку.

— Не відповідає? — здогадався Мартофляк.

— Ти правильно все розумієш, — відповів Гриць.

— Мабуть, його немає у себе, — пішов ще далі Немирич.

— Або йому ліньки вставати до телефону, — припустив Хомський.

— Або він саме лежить з дівчиною, — додумався Мартофляк.

— Або з перерізаною горлянкою, — прояснів Гриць.

— Або сидить у клозеті…

— Або висить на люстрі…

— Або заклав вуха ватою…

— Або накрив телефон подушкою…

— Чуєте? — спитала Марта, яка вже певний час прислухалася до звуків за вікном.

І тоді вони почули, справді почули десь там, у вуличках Чортополя, внизу, під ними, автоматні черги, поодинокі постріли, якусь біганину, рев моторів, нерозбірливі вигуки. Вони кинулись до вікна і побачили під готелем кілька вантажівок, з яких вистрибували військові при повному спорядженні, в шоломах, з автоматами й протигазами, у плямистих мундирах. Вони швидко і чітко вишиковувалися невеликими групами й розбігалися по прилеглих вулицях. Офіцери подавали різкі, уривчасті команди.

— Любо глянути, — сказав Мартофляк.

Двері номера відчинилися так, наче по них вдарили ногою. До кімнати зайшов ще зовсім юний лейтенант з невблаганним виразом на обличчі. За його спиною стояв двометровий десантник зі складаним автоматом у руках.

— Всем выходить, строиться на улице, — коротко сказав лейтенант.

— Це загалом гарна ідея, друже, — погодився з ним Мартофляк, — але за яким таким хріном ми туди підемо…

— Молчать! — урвав його лейтенант. — Приказ коменданта гарнизона. Всем строиться на улице!

— Пішов ти зі своїм комедіантом, — позіхнув Хомський.

— В противном случае я имею право применить спецсредства, — викарбував лейтенант.

— Почекайте, поясніть, що сталося, ми ж не можемо просто так взяти й піти, — змінив тон Мартофляк.

— Всем строиться на улице, — з нотками втоми у голосі повторив лейтенант. — Будет передано важное правительственное сообщение.

— А як відносно Загальної декларації прав людини? — єхидно поцікавився Немирич.

— Хватит! — вибухнув лейтенант. — Немедленно выйти и строиться! Хватит! Кончилось ваше время!

На вулиці їх вишикували просто перед готелем, у колону по двоє. За якісь десять-п'ятнадцять хвилин десантники повністю очистили готель від гостей свята — заспаних, напіводягнених, у мальовничому карнавальному шматті — й погнали всіх у напрямку до площі Ринок.

— Не растягиваться, не растягиваться, бстрее! — командували з боків сержанти й автоматами підштовхували надміру вайлуватих. Вони майже бігли — Ангели, Сарацини й Козаки і всі інші, вони не розуміли, що сталося, але їх підганяли автоматами, їх вихопили з нагрітих ранкових ліжок і тепер кудись гнали, може, щоб прочитати лекцію з цивільної оборони, може, щоб розстріляти. Ніхто нічого не знав.

— Напевно, воєнний стан, — задихаючись шепнув Мартофляк. Марта йшла поруч із ним, така нажахана, в цьому халаті на голе тіло.