Читать «Рекреації» онлайн - страница 40

— Я хотів би знати, чи не заглядали ви до багажника свого автомобіля? — не вдовольнявся Юрко.

— Я користаю зі щасливої нагоди зробити собі пам'ятку про побут на цьому незабутньому святі,— відповів доктор Попель.

— Розумієте, там у вашому багажнику мав бути один хлопець, — гнув своєї Немирич.

— Але я волію японські тасьми через те, що німецькі не дають потрібної чутливости на світло, — підтримав доктор розмову.

— А що, японські тасьми у вас теж можна придбати? — склав зброю Немирич.

— Ну так, я не міг його не викинути з багажника, бо я того не люблю, — почав прояснювати ситуацію швейцарець.

— А скільки у вас коштує, приміром, така відеокамера? — з'ясовував далі Юрко.

— Знаєте, він кудись пішов, як тільки я його викинув. Я не знаю, де він тепер може бути. Певно, що десь блює,— відповів доктор Попель.

— А ви не знаєте, де тут у Чортополі готель?

— Я не знаю тої новішої забудови, тим більше, що сам спинився у родини. Дуже мені приємно запросити вас до них у гості, там якраз має початися велике нічне прийняття.

Немирич хвильку подумав.

— А зручно? — завагався він.

— Я пообіцяв їм, що приведу когось зі славних українських поетів, найправдоподібніше, що вас, пане Немирич. Вони готуються. Так що дуже прошу, — і доктор кивнув у той бік, куди нібито треба було б іти.

— А вони не змусять мене читати вірші? — знову завагався Немирич, коли вони рушили.

— Їх не цікавлять ваші вірші,— розвіяв його сумніви доктор. — Їх цікавить те, що ви — славний поет.

— А-а, — розуміюче кивнув Немирич.

Вони повернули в колишню вулицю св. Івана Хрестителя і деякий час ішли мовчки. То був час зачинених брам і погаслих ліхтарів. У будинках теж стояла темрява, тільки з якогось вікна долинали ледь чутні клавесинові пасажі. На кожному кроці траплялися урни зі сміттям і коти, а може, щури, словом, якісь тварини, котрі перебігали дорогу й ховалися у підвалах з вибитими вікнами. Юрко мимоволі милувався старовинною архітектурою і думав, що б його спитати в Попеля. Нарешті він спромігся:

— Пане Попель, а ваше авто справді полетіло? Доктор уважно подивився на нього.

— Моє авто стоїть припарковане відтоді, як я приїхав.

— Тоді яким чином той хлопець міг опинитися в багажнику? — не хотів відчепитися Немирич.

— Знаєте, — дещо роздратовано почав доктор, — то не є така проста справа. Мені часами тяжко зрозуміти, що тут у вас діється. Я є прецінь громадянин Швайцарії. Я не все розумію у вашім життю. Ми перебуваємо в ріжних соціяльних системах, до того всього у нас конфедеративний устрій, а у вас — унітарний. Що кому більше подобається.

Юрко вирішив покинути тематику автомобіля й Білинкевича, оскільки доктора ці запитання явно лоскотали і змушували замість відповіді молоти всілякі дурниці. Тому, подумавши, Немирич підшукав у глибинах свого інтелекту нове запитання:

— А чим конфедеративний устрій відрізняється від федеративного?

— Я не можу вам нічого сказати, бо цілком не цікавлюся політикою, — люб'язно пояснив доктор.

— Пане Попель, розмовляти з вами — велика приємність. Чи далеко ще йти?