Читать «Рекреації» онлайн - страница 14

Однак, не будучи все ж задоволеним такою відповіддю, Білинкевич продовжив літературну дискусію:

— Він ще потім вечеряв у ресторані «На Ринку», тут, поруч із пивбаром… Замовив собі шніцель по-гуцульськи… І з'їв його…

— Тобто, якщо я тебе правильно зрозумів, ти вважаєш, що то був не дух, а цілком земний чоловік із м'яса й лімфи? — уточнив Немирич.

— Ну так.

— А може, ти сплутав його з якимось іншим великим поетом?

— Та як я міг сплутати, коли особисто замовляв для нього місце в готелі!..

— Тоді це якийсь інший Нагнибіда, теж поет, — висловив припущення Гриць.

— Точно! — зрадів Білинкевич. — Так воно, мабуть, і є!

І тут же він поставив нове важливе для себе запитання:

— А чи правда, що письменника Костюченка в Києві збила легкова машина, чорна «Волга», і він тепер у реанімації?

Марта щось шепнула на вухо чоловікові.

— Йди сама, — відповів той уголос.

— Ну ще чого! — обурилася Марта. — Там ті п'яні морди…

— Не з'їдять тебе, — похмуро вичавив із себе Мартофляк.

— Марто, може, хоч тут я заміню тобі чоловіка, — зметикував Хомський і подав їй руку.

— Порося, — сказала Марта над головою в незрушного Мартофляка і підвелася слідом за Хомським.

За два кроки вони розтанули в сигаретному димі й густому гаморі пиварні.

— Це неправда, що Костюченка збила машина, — продовжив сеанс відповідей Немирич. — Не далі як учора вдень ми з ним пили каву в «Енеї».

— Ви особисто знайомі з письменником Костюченком? — аж просяяв Білинкевич.

— Я кілька разів відтарабанював його п'яного додому на таксі, тільки й знайомства, — позіхнув Немирич.

— А може, ви знайомі і з письменником Розумовським? Над чим він зараз працює?

— Він працює над новим твором, — відповів Немирич.

— Як цікаво! А Петренко вже повернувся з Канади, куди їздив з делегацією від товариства «Україна»?

— Слухай, малий, ти стільки всього знаєш, що мимоволі виникає думка… — мружачи очі, почав Гриць.

— Що вбивати пора, так? — засміявся щасливо Білинкевич і поставив нове запитання: — А вам доводилося бачити публіциста Віталія Коротича? Як він там?

— Непогано, — відповів Немирич.

— А чи скоро вийде у світ остання книжка трилогії Семена Ковтуна?

— Не скоро, — відповів Немирич.

— А чому?

— Брак паперу, — відповів Немирич.

— А я так чекаю третю книжку його трилогії…

— Всі ми чекаємо.

— А ви були на похороні в поета Петра Гаркавого?

— Не був.

— І як пройшов похорон?

— Пристойно.

— А правда, що там виступав сам Задорожний?

Господи, які пики, добре, що хоч Хома йде поруч, бо так би й накинулися, рукасті, неголені, задимлені, усі немов ілюстрації з Ломброзо, так і лізуть, матюкаються, кричать, не пиварня, а пекло якесь, кінець світу, і де в біса той сортир, куди вони його заперли, а я теж дурна, мені ж не можна стільки пива, Хома щось розповідає, він сьогодні такий цікавий, галантний, от, приїхали на свято називається, сидимо в цьому смердючому гадючнику, і так усе на світі просидимо, таки не варто було їхати, ну нарешті, овва, так я і знала, чого ще можна було сподіватися, жах та й годі, давно такого не бачила, Боже, що на стінах понавидряпувано, хоч би Хома зачекав там перед дверима, але ж, певно, не піде нікуди, ще й двері не зачиняються зсередини, тільки б не вимазатись об що-небудь, слава Богу, хоч «блискавка» на цей раз не заїла, а Мартофляк, здається, вже поплив, йому навіть пива не можна, стільки алкоголю у крові, хоче себе таким незалежним козаком показати: «йди сама», це тільки перед товаришами так, наодинці каже: «я б не жив без тебе, сонечко», а таки легше, мало не луснула, ти диви, навіть тризуб якась біда на стіні видряпала, відроджуємо символіку, воскрешаємо Дух, ага, фігу з маком, не може не заїсти, тепер ще мучся в цій дірі з «блискавкою», ну, нарешті, теплої води, ясна річ, нема, зате з якогось дива шмат мила пристарали — вища кляса! тільки в Чортополі, чорти б його розірвали, розчервонілася, просто жах, більше не питиму, де там мій кавалер, ось і я, Хомочко, «порядок», як благородно з твого боку — «на моєму місці так повівся б кожен», знову ці горили, тримайся, Хомо, зараз я всіх покличу, обійшлося, йдемо далі, де в біса той столик, нічого не видно, он уже Мартофлякова потилиця, з головою занурився в кухоль, пияк, нещастя, батько моїх дітей…