Читать «ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО» онлайн - страница 63

наглядати за пов'язаними Івана Балана, як тутешнього, сам же, взявши з

стайні восьмеро коней, поїхав ними з сімома товаришами та підручними

прикажчика до економії.

Іван, лишившись у слободі, зразу ж пішов до зимовника Луб'яного.

Старий козак і його дочка Ївга спали, нічого не відаючи про наскок

запорожців. Коли Іван постукав до них у вікно, у хаті прокинулися,

засвітили світло і впустили його у двері.

Чи розкаже ж хто, скільки там було дивовання й радощів! Старий

запорожець плакав сльозами, Ївга ж кидалася на шию то Йванові, то

батькові і вже згодом, опам'ятавшись, почала розпитувати, чи прибув

Галин Демко.

- Прибув, прибув! - одповів Іван. - Він бере її з собою на Буджак,

а я заберу тебе, Ївго, якщо твоя на те згода!

Дівчина з радощів і забула, що Іван їй стороння людина, і почала

цілувати його і в уста, і в чоло, і у невеликі чорненькі вусики.

Ніякого вагання не було. Луб'яний зразу почав складати своє

невелике збіжжя, а Івга почала бігати по хаті, дбаючи про харчі, і

через кілька хвилин, всі троє, з клунками на плечах пішли шукати Галю

і Демка.

Ті були вже в своїй хаті. Галя давно прочуняла, виплакалася

радісними сльозами на грудях у чоловіка і тепер заспокоєна збирала

решту свого пограбованого добра.

Галя та Ївга кинулися одна до одної. Разом вони страждали, разом

тужили, разом тепер і діждали великої радості.

- Іване!.. - звернулася Галя до брата, - чому б тобі не взяти Ївгу

за себе, як вона ще трохи підросте?

- Та вона сьогодні цілувала мене, - одповів весело Іван, - так

тепер уже повинна моєю нареченою зватись!

- Куди ж мені ще рости, Галочко? - весело говорила тим часом Ївга.

- Глянь: я вже така заввишки,

Як і ти!

Всі радісні й щасливі пішли з клунками до дуба, та вже на дорозі

згадали про Галиного діда Лантуха і пішли спитати його, чи не хоче й

він з своєю старою покинути зруйноване рідне гніздо та поїхати на

вільні землі.

Хоч старих через їхню неміч і не ганяли на панщину, а проте й вони

не схотіли лишитись поміж чужими людьми і теж прилучилися до своїх

родичів.

Гарабурда давно перетяг дуба до верб левади, де колись Демко

вперше побачив Галю і почув її пісні, і там старий козак сидів у дубі

до світу. Іван з Демком позносили вже на дуб цілі лантухи хліба й

інших харчів, щоб вистачило на далеку дорогу, а Галя помолилась вже

над могилою свого батька і знову повернулася до дуба.

Жінки Гайдабури й Гробаря упадливо розпитували Галю, чого так

плакав Миколка, коли вони пливли лиманом, і Галя зваживши на те, що

Миколка тепер міцно спав, не знайшла іншої причини, як волю Божу. - Се

Господь, - говорила вона, - устами дитини подавав звістку його

батькові, де шукати свого сина. Почало вже світати, коли Петро з

товаришами повернувся з князівської економії. Він спитав Демка, чи не

набрали харчів, і довідавшись, що набрали, пустив коней у степ,

підручному прикажчика дозволив розв'язати кріпаків, товариству ж