Читать «ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО» онлайн - страница 51

будемо без білета? - У в'язниці вам все одно він непотрібний! Тепер і

Петро зрозумів, що справа виходить на зле. Що, може, доведеться

шаблями та чингалами собі до дуба стежку прокладати. Проте, раніше ніж

проливати кров, він вдавався до хитрощів. Почувши, що дехто з то

вариства почав сперечатись з городничим, доводячи, що запорожці вільні

люди, він зразу спинив їх і повів розмову сам: - Ви пробачте нам, пане

полковнику. Як ми третій рік уже не бували тут, то й не знаємо, що тут

діялося і як воно є. От, будь ласка, скажіть, як воно сталося, що

запорожці були вільні, як от приміром ви, пане, а тепер ви питаєте, чи

немає поміж вами панських? - Бачу, що в тебе в голові горобці літають.

Не дурно ж вона як винницький казан завбільшки. Було колись ваше, та

минулося, а тепер всі запорожці, що по панських землях сидять, так то

панські кріпаки, а таких, що вештаються по селах, як от ви, забирають

у пікінери на царську службу. От що! - Так виходить, пане, так, що як

хто запорожець, так або рабуй у пана, або служи цариці? - Нарешті таки

збагнув! Так же воно й є! - Так про що ж ви, пане полковнику,

турбуєтесь? Адже ж ми з тим і прибули сюди з Дунаю, щоб у пікінерах

цариці послужити! Городничий глянув на Петра здивовано, а його

товариші ледве не скрикнули з обурення, та таки вдержалися,

зрозумівши, що Петро хоче обморочити городничого. - Як? Самі, охотою

йдете? - спитав Шостак. - Та вже ж ніяк! Запорожцеві що? Звісно, або

гуляти, або воювати... Гульня нам за два роки прямо остогидла, а

воювати - так аж руки сверблять... От ви, пане полковнику, і напишіть,

значить, до губернського правління, щоб нас прийняли у пікінери, а ми

поки що на прощання погуляємо! - Так ви б же так зразу й говорили, що

приїхали служити пікінерами, а то почали верзти нісенітницю про якесь

вільне життя. У пікінери я можу вас і без губернського правління

віддати... на те у мене наказ є. Якщо так по добрій волі йдете, то

ідіть з Богом догуляйте, а завтра я й виряжу вас у Самар. - От

спасибі, що недовго тут держатимете... - сказав Петро. - Коли б

скоріше до війська, бо воювати притьмом хочеться! Вклонившись

городничому, Петро махнув рукою товаришам: - Ну, панове, ходімте та

вдаримо сьогодні ще лихом об землю! - Тільки глядіть, бешкету не

чиніть, - гукнув услід козакам городничий і почав розпитувати

підручного про інші справи в місті. Петро справді повів товаришів

знову на базар та завів до шинку, на берег же до дуба нікого й не

пустив іти, щоб поліцаї не вистежили, що у запорожців стоїть дуб

напоготові. Тільки коли вже смеркло, козаки пішли у берег і, діждавши

Гайдабуру з його жінкою, після третіх півнів відпихнули дуба на воду і

попливли вниз за водою. На сході небо почало біліти. Зірки зблідли,

стеряли свої яскраві проміння і одна по одній зникли з очей козаків.

Темний, як ніч, Дніпро почав на сході вкриватись спершу срібним, а

далі срібно-рожевим килимом. Кайдаки міцно спали, як і та воля, що її