Читать «ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО» онлайн - страница 15

старі сусіди. Всі, радіючи, привітали молодих і предрікали їм щасливу

долю.

Недовго посиділи всі в хаті, а далі старий Балан пішов до пасіки

оглядати свої бджоли, а Галя, вхопивши Демка за руку, потягла його в

садочок. Той садочок був їй любіший за все на світі, бо біля нього

вона народилася на світ, по його стежках бігала своїми маленькими

дитячими ноженятами, працювала в ньому біля квіток та рослин і у

вільний час спочивала в холодку його кучерявих вишень та яблунь.

Всякий кущик, всяке дерево і навіть квітка в садочку були їй знайомі

як рідні діти й брати. Вона хутко бігла тепер стежкою саду від куща до

куща, від дерева до дерева, оглядаючи їх і манячи за собою того, хто

був їй тепер найдорожчий на світі, - свого чорновусого красуня Демка.

Крізь віття кучерявих вишень та яблунь її привітало своїм промінням

ясне сонце, а з-поміж зеленого листу до неї озивалося співуче птаство

та поглядали на неї своїми рум'яними боками рясні яблука.

Так, перебігаючи з одної стежки саду на другу, молоді вибігли під

верби на берег лиману і на них глянула безкрая, блакитна просторінь

осяяного сонцем величного лиману.

- Любий мій! - скрикнула Галя. - Чи є на світі що чарівніше за

нашу оселю?

- Тільки ти, моє серденятко, чарівніша! Чарівніша! Чарівніша і за

ваш садок і за сей лиман безкраїй і навіть за світ сонця! - одповів

козак, пригортаючи до серця свою красуню-дружину.

З того дня почалося щасливе шлюбне життя молодих. Галя ще з

дівоцтва була дуже упадлива до свого господарства, тепер же після

одруження ще дужче взялася до нього. Демко охоче допомагав їй в праці

коло городу й баштану і хоч був не призвичаєний до того, а проте скоро

почав привчатись до господарювання.

Коли зайшла осінь і господарські роботи скінчилися, Демко разом з

Іваном мало не щоранку виносили на човен сіті, кошелі, рагелі й інші

рибальські знаряддя й виїздили човном у лиман, а лиманом доїздили до

плавень і верталися тільки увечері, привозячи добру здобич. За

невеликий час вони наловили стільки риби, що її не було куди дівати.

Галя роздавала її сусідам, годувала наймитів і насолила вже дві великі

діжки на зиму, а козаки все везли та й везли рибу... Та яка все була

риба! Блискучі, як золото, коропи, срібні, ситі секрети (судаки),

зубасті щуки та чорні довгоносі осетри, а що вже було раків, так їх

Галя здебільшого викидала назад у лиман, лишаючи тільки таких, що були

більші за долоню доброго козака та ситіші за годоване порося.

За довгу зиму козаки все-таки занудьгувалися. Рибачити обридло, та

під кригою рибальство було й нецікаве. Демко взявся, було, до тих

книжок, що купив у Самарському монастирі, та тільки всі вони були про

житія святих і не цікавили молодих козаків. Думки обох запорожців

полинули до Січі, на Дунай; та й на свою рідну Січ, що покинули вони

на Підпільній, їм дуже захотілося глянути, бо й Демко і Гнат ніяк не

могли собі уявити ні того, що було тепер на Підпільній, де півроку до

того шуміло й гуляло товариство, ні того, що було на невідомому,