Читать «Козир-дівка» онлайн - страница 7

Григорий Федорович Квитка-Основьяненко

От прийшли до волості, і вже начальники позбігалися, як тії мухи до меду, бо вже звісно, що кому припаде біла, кому лучиться лихо, а судящим то відсіля, то відтіля перепадуть хаптурки, попаде дещо і у кишеню: вони на те су-дящі… Отже голова й сів на покуть, як старшина; побіля його старики, а в кінці стола писар з каламарем і папером, та знай кахика, виводячи чорнилом: «спробовати пера». Писне, та й озира людей; коли хто у простенькій одежі, то він на тих і не дивиться, а усе погляда, як кіт на сало, тільки на жупанних.

От голова і звелів подавати злодіяку, звелів підійти старому Макусі і почав розпитовати, як було діло. Макуха усе й розказав: як увійшов у світлицю і як знайшов Левка над скринею з грішми.

– А чи є свидітелі? – гукнув голова, поглядаючи на громаду.

Двадцятеро обізвалося, що бачили усе теє і як з грішми злапали Левка.

– Ну, і кінець ділу, – сказав голова, устаючи з-за стола. – Писарю, перепиши, – каже, – свидітелів, та повідбирай в них руки, та й пиши мерщій лепорт до суда; а ми ходім до Макухи свидітельствовати.

От і пішов, а за ним і судящі; а десяцьким став при-казовати:

– Глядіть же мені, збирайте зараз по селу курей та яєць: бачите, суд наїде сюди на слідствіє, так, може, днів зо два житимуть, щоб усего було удоволь; та щоб і риба була: бач, середа зайде, а справник мняса не їсть: він в нас богобоязливий. Ходім. Веди до себе, Хведоровичу Трохиме!

Тут і перечепив його писар і каже:

– А що ж, пане голова, з учинившого проїзшествіє треба-нада зняти доношеніє, чи… теє-то… допрос.

– А на якого сина ще й допрос? Хіба не бачив на шиї розбитий замок і капшук?

– Та воно так, – сказав писар, почухавшися, – справка чистая, та ще полишне не приобщено к ділу! А ви знаєте, його благородіє зараз соізволить востребовать…

– Я то про те знаю. Ти мене, голубчику, не вчи: я тобі не Явдоким, що змінили. Полишне в мене, рештанта у холодну. А ти посилай мерщій лепорт.

– А на скільки, пане голова, потяг Левко? Ви і не спиталися.

– Пиши більш. Напиши… на двісті рублів… по курсу. Чого нам жаловати Левка? Та хоч би і Макуху; що нам до нього? Не наше пропало. Ходімо ж, панове судящі. Я з Макухою усе на місці преступленія розпоряджу: на скільки, і коли, і як.

Надувшися голова і паличкою підпираючись, повів перед; а судящі, що сидячи за столом, що голова з писарем скаже, то вони знай підлакують, пішли за головою; а за ними Макуха з сином і свидітелями. А громада, тільки довели Левка до правління, рушила на ведмедів дивитись, що цигани навели у село.

Зоставсь писар у правленії сам і зараз підняв голову догори і став командувати: «Агов, десятські! набийте на орештанта заліза та посадіте у холодну, та щоб калавурні були. Сьогодні вже лепорта не одправимо, затим що голова на слідстві! і вечерятиме, а йому треба-нада попереду прочитати, та тогді одсилати. Не як було при старому голові, – щоб вас з новими порядками!» – сказав, почухавши чуб, і сів, щоб писати, що там йому треба.