Читать «Химерне місто Дрободан» онлайн - страница 71

Підозра, що в моєму ницому тілі тліє дух справжнього авантюриста, нарешті набула підтвердження, оскільки того вечора я таки наважився зазирнути до головної залі клубу. Добрі Мертві Боги, що там діялося! В мене, якщо чесно, склалося враження, що це була секта фанатиків, яка зібралася для принесення кривавої жертви якомусь збоченому божеству — присутні жіночки горлали, мов недорізані, виконували якісь різкі рухи під гучну ритмічну музику та в безтямі зривали з себе верхній одяг. Жертва ж, виставлена на загальний огляд на підмостках, теж, очевидно, перебувала у трансі: цей бідний юнак, напевне, вже впоєний якимось наркотиком, схоже, агонізував — так, його, нещасного, плющило і кидало по сцені. Він також, підкоряючись загальному ритму, знімав з себе одяг, що супроводжувалося вигуками переможної радості із натовпу. Мене заціпило від жаху. Я бачив, що ще трохи, і натовп видереться на сцену та розтерзає нещасну жертву. Тоді, струснувши з себе заціпеніння, я вирішив спробувати допомогти приреченому на загибель хлопцеві.

— Схаменися! Тікай, поки не пізно! — вигукнув я, — Позаду тебе чорний хід!

Здається, подіяло! Юнак припинив свої вихиляси і ошелешено подивився в мій бік. Так, тяжко усвідомлювати, що став безтямним жертовним ягням на святі розпусної нечисті!

— Ти що, з-здурів? — раптом почувся поряд голосний шепіт.

— Га? — від несподіванки я відскочив на метр в сторону.

— Ти чо’о своїми тупими жартами заважаєш людям розважатися?

Позаду мене, виявилося, стояла Ешлі. Вона дивилася на мене серйозно і осудливо.

— Тобто як, розважатися? Вони ж його…

— То й що? Давай швидше ходу звідси, бо зараз і тобі дістанеться.

Ешлі вхопила мене за рукав і потягла кудись вглиб коридору. Якраз вчасно, бо публіка із кровожерливою зацікавленістю вже спрямувала увагу на мою персону.

— Ешлі, рятуй! — попрохав я знічено.

Вона нескромно хихотнула.

— А що це було? — поцікавився я, коли ми нарешті досягли безпечного прихистку і забарикадували про всяк випадок за собою двері, — Секта?

— Ну, можна сказати і так, — із сумнівом мовила Ешлі, — наскільки я зрозуміла, у Харлотти є деякі свої уявлення про справжні цінності.

Ешлі химерно усміхнулася і рушила за якоюсь дивною траєкторією в інший кут кімнати.