Читать «Химерне місто Дрободан» онлайн - страница 66

— Вху-у… Ну звісно. Всі про мене все знають. Тоді, може… а як ти ставишся до злачних притонів?

— О, я люблю випити і розважитися. Я б охоче погодилася на твою пропозицію за інших обставин, але…

— Ні, я маю на увазі, якщо тебе там розквартирувати на кілька днів?

— Ну, звичайно, я й не могла сподіватися від тебе іншого варіанту, — мило мовила вона, — а про який саме притон йде мова?

— Зараз розкажу, — пообіцяв я, підхоплюючи її під руку, — це, можна сказати, осередок громадської організації…

— Не піду я туди, — злякалася Ешлі.

— Та не переживай. Вони люди в принципі незлостиві. Так, трохи, андеґраунд, ну так від цього ніхто не застрахований.

— А ти звідки їх знаєш?

— Ну, у роки брехливої юності… з ким тільки ми не зналися.

— В першу чергу, з покидьками суспільства, братами по інтелекту. Чула я про твою “Злобну булочку”.

— От-от. Я так розумію, образа колег словом і дією позитивно впливає на самопочуття, отож, продовжуй.

— Дуже треба!

Я зупинився і глянув Ешлі у вічі. Жодного натяку на відчуття провини.

— Давай так. Я розумію, що ти не плекаєш ніяких теплих почуттів до мене, очевидно, із якихось невідомих мені, та об’єктивних причин. Але зараз ми на одній стороні барикад, тож я благаю про максимальну з твого боку співпрацю. Домовились?

— Не знаю, побачимо.

— Ну, це вже добрий знак.

Я, тяжко зітхнувши, вирушив до богемних кварталів. Ешлі супроводжувала мене у похмурій мовчанці, і разом ми являли собою дует відчаю і жалоби, що направляються на завдання по диверсії вечірок та інших життєствердних подій. Коли ми зайшли до штаб-квартири Клубу Плотських Забав, відвідувачі принишкли на півслові.

— Мені б Левка Попінджея, — повідомив я.

— Я за нього буду, — відповіла розкішна красуня, тасуючи колоду карт однією рукою, а іншою розливаючи портер по склянках.

***

— Брати Попінджеї погано закінчили. Марік необачно зробив кар’єру в урядовій організації, і батьки від нього відмовилися. Левко допомагає йому облаштуватися в новому житті, бігає, висолопивши язика, між “держиморд-сервісом” та житлово-експлуатаційних храмах, до КПЗ заглядає лише вряди-годи.

Чарівна Харлотта сумно зітхнула.

— Тож мені доводиться підтримувати існування цього клубу, грати замість Левка в Вар’ята, замість Маріка організовувати пиятики, а крім того у мене ж і свої обов’язки є…

— А де саме тепер Марік? — зацікавився я долею друга дитинства.

— Він тепер у нас керівник підрозділу Днів Народжень Посадових Осіб у Департаменті Урочистих Подій управління Марнотратства і Стягнень. Мені знадобилося кілька днів аби це вивчити, зате тепер можу вишукано відсилати геть усі інстанції, що цікавитимуться нашою діяльністю.

Протягом всього перебігу нашого знайомства з Харлоттою, скромного обіду та жвавої бесіди, Ешлі сиділа із відстороненим поглядом, занурена у свої проблеми. Слід подбати про основну причину нашого перебування у цьому милому клубі, згадав я.