Читать «Химерне місто Дрободан» онлайн - страница 61

Однак, в той момент, коли якийсь зухвалий здогад збирався було утворитися з черева оголеної інтуїції, прикриваючись лише підсвідомо-прозорими аргументами, на сцену подій опустилася завіса. Опустилася, як найліпший вид транквілізаторів — паля охоронця правопорядку — мої очі заплющилися, а тіло надбало горизонтального положення. Не знаю, що спричинило таку неконвенційну поведінку — втручання зловісних сил чи здоровий молодецьких сон — але той факт, що я тимчасово випав із свідомого існування, беззаперечний.

Ввижалися мені всю ніч якісь жахи: то за мною бігала розхристана Парабелла, вимагаючи взяти прикуп і вістувати, то чомусь з’являвся пан Фобіус, що сумно награвав на гітарі і мурмотів “мені бгакує твого бюсту, мені бгакує твоїх очей…”, тоді навколо мене здіймалися чорні стіни моторошного храму, ввійти куди можна урочисто, по-громадянськи, по молодості-глупості, тому що всі так роблять і як справжній джентльмен, а вийти — в судовому порядку, через психологічну несумісність або за обопільною згодою. Потім мені ввижалися Джаскін з Нінкою, які розливали по склянках машинне мастило і запрошували бути третім і, зрештою, чувся мені плач жінки, яка копала яму, сумуючи з приводу того, що чоловіка легше поховати, ніж виховати.

Прокинувшись, я в жасі відразу ж кинувся до чудесної книги тлумачень сновидінь, автором якої був славетний Комплекс Рейд, де у розділі шлюбофобії знайшов наступне: “Ваша підсвідомість перебуває у стані хворобливого збудження. Поздоровте дружину з днем народження, застрахуйте життя і майно, сплатіть податки і вам відразу ж стане легше.” Це ж треба, таку похабщину в книжках пишуть, безсоромні! Однак, все свідчило про те, що спокійному життю моєму прийшов кінець.

На роботу я спізнився. Свідомо і цілеспрямовано. Іноді кажуть: слід з’їсти зранку живу жабу і тоді протягом дня нічого гіршого не трапиться. Вишукана теорія, заснована на законі всесвітнього сприяння. Однак, чомусь ніхто не звернув уваги на мій зухвалий вчинок, начальство лише байдуже кивнуло, зовсім наче не бажаючи розпочати цей чарівний ранок належною дисциплінарною процедурою (це, здається у керівників різного рівня називається “зарядка” — себто, працівника слід зраночку вилаяти аби налаштувати його на робочий настрій). Тоді я пішов по Редакції стріляти цигарки. Навдивовижу, з усіх опитаних нафік мене послало лише 20% колег, тоді як зазвичай цей відсоток складає 70-90; приголомшений, я усвідомив, що встиг зібрати заледве чи не півпачки. Навіть Нінкомпуп, на якого я так розраховував, не сказав нічого гадісного про мій змучений безсонням вигляд, а запропонував ковток — пристойної навіть — кави. Ну ніякої можливості зіпсувати ранок! Отже, все навіть серйозніше, ніж здавалося.

І ось, нарешті, це сталося. Та не зовсім так, як гадалося. До відділу зайшов Джаскін, крекчучи і притримуючи рукою щоку.

— Що це з тобою? — здивовано мовив Гріф Реморс.