Читать «Химерне місто Дрободан» онлайн - страница 4

Шпортаючись, я побрів вуличками рідного полісу-героя, славного Дрободану. Шлях додому, того місця, де змучений службовими обов’язками і пиятикою, зможу я достойно зустріти ранкове похмілля, був неблизький. Слід було подолати вузенькі вулички з похиленими будинками, де на мене вже чигали небезпечні несподіванки в образі підступних стовпів, нахабних куп сміття та поважних мешканців міста, що повільно шпацирували, демонструючи рідному кварталу новопридбаних псяюк. (Ці милі песики та громадяни напідпитку, як відомо, величини несумісні.) А ще були канали, канальці та каналики, в яких текла млосно-зелена рідина могутньої річки Хайнекен — і, як наслідок, хиткі місточки, на яких можна було довго стояти, вчепившись у перила, і вгамовувати нудоту.

Тому, потрапивши додому, я й не подумав приділити увагу таїнству вечірньої бухгалтерії і помолитися Скупому Богу. Однак і без молитви, ліжко, в примусовому порядку освячене у храмі Протестантської Етики, дисципліновано виплюнуло мене на підлогу о сьомій ранку. Та підлогу ж ніхто не освячував! Таким чином, вже десь близько дванадцятої мені вдалося продерти очі й усвідомити недовершеність цього світу: стан голови характеризувався ситуацією у концертному холі, де глухі музиканти виконують пієсу по переплутаних нотах.

Наступне, що зовсім не зважаючи на мою психічну рівновагу легковажно спало мені на гадку, були мої часо-просторові координати. Я, людина зі страшними потугами працевлаштована, знаходилася — де? — вдома, і коли? — у самий розпал робочого часу. Та хоча б гро… І світ в моїх очах перетворився на стереомодель апокаліпсису. Ті ж експериментатори не розплатилися! Приголомшений неймовірною втіхою спілкування з журналістами у природному середовищі, я — о, дикий йолоп! — не подбав про найважливіше. Адже ж усіх моїх заощаджень не вистачить, щоби покрити витрати! Особливо, якщо ще зважити, що вони в мене знаходяться у дефіцитній частині бюджету. Назад до Редакції? Фіг тобі, примхлива доле! Моє життя — явище, необхідне для підтримання рівноваги у всесвіті.

Цікаво, мене вже звільнили, чи чекають на можливість плюнути в вічі в особистому порядку? “Веселий пляцок” №16 — науковий заклад з бездоганною репутацією, а мої регулярні запізнення та інші побутові ляпсуси були для Мертвих Богів Системи жадані як собачі пакості на килимку під дверима. Я вже було подумав, що мене зурочено, як це іноді роблять милі дівчата: “і буде він запізнюватись на роботу і дратувати начальство, аж поки не покладе безсоромного ока на пишні перса раби божої Параскії…” Я довго тішився цією думкою, а потім звернувся до спеціаліста. Він, як годиться, докладно розпитав про моє трагічне дитинство, здер купу грошей і порадив купити годинника. Та з цим справи були ще гірші — годинники чомусь полюбляти чинити самогубство просто в мене на руках, видно, від безнадійної до мене любові. Так що прокляття непунктабільності успішно продовжувало псувати мені теплу робочу атмосферу.