Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 81

— Добридень, Сово,— сказав Пух,— сподіваюся, ми не запізнилися до... Я хочу сказати, як ти ся маєш, Сово?.. Ми з Пацем вирішили провідати тебе. А знаєш чому? Тому що сьогодні Четвер.

— Сідай, Пуше, сідай, Пацю,— люб'язно сказала Сова.— Влаштовуйтесь, як вам зручніше.

Друзі подякували Сові і влаштувалися, якнайзручніше.

— Розумієш, Сово,— сказав Пух,— ми дуже поспішали, щоб вчасно встигнути до... ну, щоб вчасно встигнути побачити тебе до того, як ми знову від тебе підемо.

Сова з гідністю кивнула головою:

— Виправте мене, якщо я помиляюся,— сказала вона,— але я гадаю, що сьогодні страшенно буряний день, чи не так?

— Дуже так,— сказав Паць, гріючи свої вушка біля вогню і мріючи лише про те, як би живим-здоровим повернутися додому.

— Я так і думала,— сказала Сова.— І ось точнісінько такого буряного дня, як сьогодні, мій дядечко Роберт, чий портрет ти, Пацю, бачиш на стіні праворуч, повертаючись пізньої години з... Що це?

Замок голосно й погрозливо затріщав.

— Стережися! — закричав Пух.— Обережно, годинник! Пацику, з дороги! Пацику, я на тебе падаю!

— Рятуйте! — заверещав Паць.

Пухів -бік кімнати повільно перевертався догори дриґом... Його стілець посунувся на Пацеве крісло. Настінний годинник плавно ковзнув по грубці, збиваючи по дорозі вазони, і, нарешті, все це разом гепнулося на те, що хвилину тому було ще підлогою, а тепер намагалося стати стіною.

Дядечко Роберт, якому, напевно, забажалося стати килимком, прихопив собі для компанії рештки знайомої стіни і налетів на Пацеве крісло саме тієї миті, коли Паць намірився з нього зіскочити.

Одне слово, деякий час справді нелегко було визначити, де північ... Потому затріщало ще дужче... вся кімната затремтіла, мов у лихоманці... й настала тиша.

......................................

В кутку завовтузилася скатертина.

Потому вона згорнулася в клубок і перекотилася через усю кімнату.

Потому вона підскочила кілька разів і вистромила два вуха.

Потому вона ще раз перекотилася через кімнату і розгорнулася.

— П-пуше! — затинаючись промовив Паць.

— Що? — сказало одне із крісел.

— Де ми?

— Я не зовсім розумію,— відповіло крісло.

— Ми... ми в гостях у Сови?..

— М-мабуть, що так, бо ми саме збиралися пополуднувати, та так і не пополуднували.

— Ох! — сказав Паць.— Послухай, а в Сови завжди поштова скринька була на стелі?

— А хіба вона там?

— Еге, поглянь.

— Не можу, — сказав Пух, — я лежу носом донизу, а так, Пацю, стелю розглядати дуже незручно.

— Ну, словом, вона там, Пуше.

— Може, вона переїхала туди? — сказав Пух.— Просто так, щоб не сидіти на місці?..

Під столом в іншому кутку кімнати щось зашаруділо, і на очі своїх гостей знову з'явилася Сова.

— Гей, Пацю,— сказала Сова з дуже роздратованим виглядом.— Де Пух?

— Я й сам не зовсім розумію, де я,— сказав Пух.

Сова озирнулася на його голос і насуплено зиркнула на ту частину Пуха, яка ще трохи виднілася з-під крісла.

— Пуше,— з докором сказала вона,— це ти наробив?

— Ні,— скромно сказав Пух,— навряд чи це я.

— А хто ж?

— По-моєму, це вітер,— сказав Паць.— По-моєму, твою хатку повалило вітром.