Читать «Все починається в тринадцять» онлайн - страница 89

— Мені вже нічого й нікого не треба. Вибач, Серж.

— Не розумію, ти про що?

— Про все. Про троянди, про купання, про поцілунки. Вибач.

— ???

— Вибачаєш?

— Тобто?

— Забудь мене і все, що було поміж нами. Як тобі це пояснити? — зітхнула Оксана. — Я вважала, що наші стосунки з Олегом — це просто гра, розвага. А як тільки він поїхав, то мені стало його бракувати. Я все частіше й частіше про нього думала, згадувала. Він не міг телефонувати, бо за кордоном дорогий роумінг, і слав есемески. Я їх читала, як молитву, як замовляння, сто разів на день. А потім з’явився ти, вірніше, ми стали разом проводити час. Я сподівалася, що це якось витіснить мої думки, але сталося навпаки: я ще частіше стала його згадувати...

— О’кей! — я різко підвівся, бо здавалося, що моє серце ударами розіб’є груди. — Можеш далі нічого не говорити.

Ми стояли один навпроти одного, так близько, що я відчував на обличчі її уривчасте тепле дихання. Важко було змиритися з думкою, що вже більше ніколи не відчую його так близько.

— І ти пробачиш мене? — запитала стиха.

— Пробачу.

Оксана обійняла мене й знову розплакалася.

— Заспокойся. Адже ми про все домовились.

— А ти як? Я ж тобі подобаюсь?

— Подобаєшся.

— То що ж тепер?

— Нічого…

— Ти вибачаєш?

— І ти мене також вибач.

— Ти ні в чому не винен.

— Винен. І не менше за тебе.

— Ти мужній, — підвела погляд Оксана.

— Не перебільшуй. Ти добре вчинила, що остаточно розібралася у власних почуттях.

— До завтра? — запитала Оксана.

— До завтра. Насильно не полюбиш, — прошепотів я їй услід, пригадавши десь вичитану мудрість, зміст якої зрозумів аж ось коли, і почвалав додому.

Що я тільки не передумав тієї ночі!

Вірно говорила Тетяна, що не кожне бажання варте того, щоб збутися. Ясна річ, що нелегко буде все отак воднораз взяти і обірвати. А щоб менше прислухатися до щему в серці, слід чимось зайнятися.

В селі, перегукуючись між собою, заспівали перші півні.

А вранці мене розбудив бадьорий батьків голос.

— Вставайте, графе, на вас чекають великі справи.

— Нехай би ще хлопець подрімав, — мовила бабуся.

— І так все літо проспав. Пора за діло братись.

Наспіх поснідавши, я осідлав велосипеда і помчав до Дмитра прощатися. Ми обмінялись мейлами. Жартуючи, обіцяв йому, що буду набридати своїми питаннями про таємні знання древніх цивілізацій.

Завітав і до Оксани. Обом було ніяково. Вона, напевне, думала, що я заїхав до неї просто так, як завжди.

— Можна я тобі телефонуватиму час від часу? Наприклад, привітаю з Новим роком, з Першим вересня? До речі, а коли в тебе день народження? — я першим порушив мовчанку.

— Чотирнадцятого січня. А в тебе?

— Тридцять першого грудня.

— Цікаво! Ти народився на Новий рік, а я на Старий Новий рік. Зазвичай зранку бабуся тебе навантажує дорученнями по господарству, а що ж сьогодні? — запитала Оксана.

— Від’їжджаю через годину. Заїхав, щоб попрощатися.

— Так несподівано?

— Несподівано все розпочалося, несподівано й скінчилося.

— Неправда. Все продовжується. Ми будемо спілкуватися, писати одне одному ВКонтакті. А наступного літа постараємося з’їхатись усі до Ліщинівки. Хоча б на тиждень. Обіцяєш? — запитала Оксана.