Читать «Танець недоумка» онлайн - страница 26

— До чого тут це, Віро…

— А що? Що тоді, Гілю?

— Ця планета в іншій галактиці…

— Але ж там, Гілелю, не дурніші за тебе сидять люди! Невже вони такі ідіоти, щоб свідомо ризикувати життями своїх співробітників і, тим більше, їхніх сімей! Їх же родичі по судах затягають!

Я повільно кивнув. У цьому було раціональне зерно… Загибель цивільного в місії — це зовсім не те ж саме, що втрати серед конкістадорів. Не діти, так онуки загиблих розорять Корпус на судових позовах. Масштаб скандалу навіть складно собі уявити!

— А після цієї планети ти зможеш розірвати контракт і не лізти в нові місії, — сказала Віра. — Це вихід, як ти не розумієш! І просвіти, якщо я раптом чогось не знаю, та, як на мене, це єдиний вихід для нас!

Я зрозумів, що Віра для себе вже все вирішила. І якщо я не поїду на співбесіду в Корпус, вона мене просто зжере.

— Віруню… Пам’ятаєш, ти запитувала про історію з моїм прадідом, а я не став тобі розповідати… Знаєш, як він загинув?

— Ти казав, на пожежі.

— Ні. Хоча пожежа почалася через нього… Він укоротив собі віку. Але річ не в цьому, а в тому, як він це зробив. Підірвав себе гранатою. І з усіх гранат, що їх прадід міг би поцупити у своїй військовій частині, він обрав термобаричну. Це така… Запальна, можна сказати… Страшенно потужна. І навряд чи він це зробив навмисно. Найімовірніше, узяв ту, яку найлегше було вкрасти. Але в цьому й уся суть: йому було плювати на інших. Раз він іде з цього світу, його не обходить, що тут буде далі. Замкнувся у ванній, притулив гранату до себе, смикнув кільце… Згоріло шість поверхів… У квартирі нагорі загинула дитина… Знаєш, у мене відчуття, якщо я підпишу цей контракт, то вчиню, як прадід.

Віра, насупившись, труснула головою.

— Чому? Який тут зв’язок узагалі?

Я хотів відповісти, але затнувся. Віра ж нічого не знає про хворобу… Про мій страх стати недоумком, який танцює… Звісно ж, я не скажу їй, що прадід висмикнув чеку наступного дня після того, як лікар пояснив йому, що дивний «нервовий тик» — це насправді перший крок до повної дискоординації рухів і провісник швидкої розумової деградації.

— Зв’язок такий, що прадід робив те, що хотів, і не думав про наслідки, — сказав я.

— Ти якраз про наслідки й думаєш! Що за порівняння! Він хотів піти з життя, а ти — знайшов роботу, про яку мріяв! До того ж саме тоді, коли твоя робота потрібна всім нам! Гілю… Зарплата, нормальні страховки, контракт щонайменше на п’ять років! Я розумію, ти переживаєш за нас…

Страховки… Це слово вп’ялося в мій мозок, як цвях. Віра продовжувала щось говорити, обволікаючи мене м’якими, майже ніжними інтонаціями, але я більше нічого не чув. Страховка. Який же я ідіот! Це ж — головне! А не здохнути молодим, перехитривши хворобу! Головне — це захистити мою маленьку Ельзу! Що може бути гірше, ніж піти з цього життя, покинувши їх із Вірою без копійки за душею!