Читать «Трістрам Шенді» онлайн - страница 10

Лоренс Стерн

Кожного разу він давав тисячі нових забавних і переконливих пояснень, чому смирна, запалена шкапа була для нього кращою за гарячого коня: – адже на такій шкапі він міг безтурботно сидіти й роздумувати de vanіtate mundі et fuga saeculі із таким же успіхом, начебто перед очима у нього був череп; – міг проводити час в яких завгодно заняттях, їдучи повільним кроком, із такою ж користю, як у своєму кабінеті; – міг поповнити зайвим аргументом свою проповідь – або зайвою дірою свої штани – так само впевнено у своєму сідлі, як у своєму кріслі, – тоді як швидка рись і повільне підшукування логічних аргументів є рухами такими ж несумісними, як дотепність і розсудливість. – Але на своєму коні – він міг з’єднати і примирити все, що завгодно, – міг вдатися до створення проповіді, віддатися мирному травленню і, якщо того вимагала природа, міг також піддатися дрімоті. – Словом, розмовляючи на цю тему, священик посилався на які завгодно причини, тільки не на істинну, – істинну ж причину він приховував з делікатності, вважаючи, що вона робить йому честь.

Істина ж полягала ось у чому: в молоді роки, приблизно в той час, коли було придбано розкішне сідло та вуздечку, священик мав звичай або пихату примху, або назвіть це як завгодно, – вдаватися до протилежної крайності. – В місцевості, де він жив, про нього йшла слава, що він полюбляв хороших коней, і в нього у стайні зазвичай стояв готовий до сідла кінь, кращого за якого не знайти було в усій парафії. Тим часом найближча повитуха, як я вам сказав, жила за сім миль од того села, і притому в бездоріжньому місці, – таким чином, не минало тижня, щоб нашого бідолашного священика не потривожили слізним охканням позичити коня; і позаяк він не був жорстокосердий, а потреба в допомозі щоразу була гостріша і стан породіллі важчий, – то, хоч як він любив свого коня, все-таки ніколи не в силах був відмовити у проханні; в результаті кінь його зазвичай повертався або з обідраними ногами, або з кістковим шпатом, або з засіком; – або надірваний, або із запалом, – словом, рано чи пізно від тварини залишалися тільки шкіра та кістки; – так що кожні дев’ять чи десять місяців священикові доводилося збувати з рук поганого коня – і замінювати його хорошим.