Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 69

Ті нещасні вибори… „Вибори”. Показуха — нічого більше. Найтупіша дитина це розуміла. Але все мало виглядати надзвичайно серйозно.

Зі складу „творів мистецтва, повернутих народові”, треба було принести грубий килим, який ще донедавна лежав у вітальні когось із нафтових магнатів… Змайструвати з фанери чотири кабіни, обклеїти їх шпалерами, відтак прикріпити ручки, а головне — гачки, щоб можна було зачинитися ізсередини. Для таємності голосування — це ж святе для совєцької влади! Настільки святе, що у день „виборів” не було охочих заходити до кабін. Бо ж не годиться поганити такі урочисті місця. Хоча при вході до дільниці до цього закликав спеціальний активіст.

Люди все ж знали своє. Що ці 99,99 відсотка підтримки влади та схвалення приєднання східних польських земель до Української РСР гарантовані й без їхніх голосів. А тим більше — без їхнього спротиву. Тож навіщо лізти у пастку?

Чи Бруно також про це знав, сидячи в головній залі за найважливішим столом, перед яким стояла урна? Знав, мусив знати. А коли хотів забути, то з балкона нагадував йому, про що треба, Великий Вусатий Законодавець, автор блискучої і вже класичної тези: не важливо, хто голосує — важливо, хто рахує голоси.

Малював його не раз і не два. Мусив детально вивчити це обличчя. Зачесане догори волосся, густі брови, вуса. Струпи після віспи? О, ні, про це боялися згадувати навіть найближчі, навіть його іноземні гості. Пудрив їх, покривав макіяжем, щоб не зраджували будь-яку недосконалість людини із бронзи. А клишава рука, яку ховав у рукаві, а шість пальців на руці чи нозі — знаки диявола? Це портретиста не мусило, не мало обходити. Спершу треба було поділити полотно на квадрати, щоб не втратилися пропорції. Відтак обличчя, вуса, брови — нанести спочатку валиком, затим розгладити мокрою губкою, тіні розтерти і все вивести грубими пензлями, як для фарбування стін.

Працював у шкільній актовій залі на підлозі. Руки мліли, у потилиці від цього стріляло, але товариш Сталін був наче живий. Тиран і друг дітей. Менші портрети — Ворошилова і Молотова — малював, на щастя, вже хтось інший. Може, й хтось із учнів Бруно?

Вона все слухала й слухала. З подивом і жалем. З обуренням і покірністю.

Картинки зі знайомих їй вулиць. Стрийська у прапорах і транспарантах. Морди совєцьких вождів на парканах і вікнах. Окупанти — тупі обличчя, наче витесані з якоїсь брили, лише зрідка пожвавлені селянською дотепністю. Товариші визволителі! Калмик, кацап, чубарик. Пане тимчасовий — зверталися до них перекупки.

А навпроти, у торгових рядах, колотнечі з військовими. Переважно з офіцерами, що смерділи спиртом і одеколоном, від якого навіть шершні здихали. Нестримна інфляція (буржуазна змова!) піднімала ціни до абсурду. Центнер картоплі невдовзі коштував триста злотих, до війни — чотири. Кілограм масла, якщо воно було, — двісті, а ще недавно — два. Проте оті все одно керували. Мали гроші, розкуповували все.