Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 51

Я помітила, що Бруно почав більше дбати про свій зовнішній вигляд. Завжди намагався бути елеґантним, навіть домогтися того, щоб його називали педантом, але у Дрогобичі йому це не вельми вдавалося. То забруднився тушшю й не помітив цього, то розірвав об цвях манжет піджака, то шлункові недуги перетворювали його на вішак для костюма. І ці папери, папірчики, листочки, що тяглися за ним без кінця… А тут він наче випрямився, став упевненим у собі. Його дещо провінційна елегантність набула високого класу. Він навіть погоджувався на спільні закупи.

Одного дня вони разом мали купити їй капелюха, бо Юна обожнювала капелюхи. Йому — нові черевики. Важлива інвестиція. Бо ті старі вже не пасували до Варшави.

Ми домовилися зустрітися на Новому Світі, після моєї роботи та його чергового походу до редакцій. Але я вийшла раніше, з думкою, що встигну ще зайти в якісь крамниці, щось виберу сама. Бо з Бруно — які ж це закупи. Йшла Хмільною в бік Нового Світу. Минала брами, не роззираючись надто довкола. Бо для теми роззирання на всі боки тут були інші пані. Нафарбовані, з декольте аж до пояса… Мабуть, коштували більше, ніж один злотий…

І раптом я їх побачила. Перша жінка мала типове обличчя й чорні панчохи на ногах. Але ця друга… Я наче побачила себе у кривому дзеркалі: велика, поставна, нафарбована до кінчиків вух. На ній був розстібнутий плащ і якась коротенька сукня під низом. А поруч з нею він, Бруно, принижений, наполовину зігнутий, як на його малюнках. Ніби власна карикатура. Хоча й елеґантна, як годиться на Варшаву.

Я завмерла, не могла зрушити з місця. Ані заплющити очі. Він щось притискав до її живота? Ні, щось запихав у руку, пояснював щось наполегливо, прохально. А вона відступала назад, не хотіла, щоб він ані доторкався до неї, ані давав їй якийсь папірець, сміялася, врешті сплюнула й поцілила в нього зім’ятим папірцем. О Господи, — це ж одна із цих його інструкцій. „Інструкція Тілесної Обслуги”. Це для того вони йому потрібні. „Бич, нагайка, батіг — це лише назви”. Він хотів кинутися на землю, повернути свій дорогоцінний скарб, але тоді ця друга шльондра перечепила його ногою: „Пішли!”

Я бігла аж до Нового Світу. Відтак довго не могла перевести подих. Як переконати себе, що це помилка. Але ж я бачила його профіль і гаманець із зеленої зміїної шкіри, який подарувала йому на минулі свята.