Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 79

Часто цього достатньо, щоб виник ефект снігової кулі. Це буде дія, яка дасть вам натхнення і пробудить мотивацію — іти далі. Ви самі можете стати для себе джерелом натхнення. Ви самі можете стати для себе джерелом мотивації. Почати діяти можна завжди. А якщо ще й вирішити, що для вас мірилом успіху стане «робити щось», — тоді навіть поразка підштовхне вас уперед.

Розділ 8

Як Важливо казати «ні»

У 2009 році я зібрав усе своє манаття, дещо продав, а дещо попросив друзів закинути в гараж на зберігання, вийшов із квартири й поїхав у Південну Америку. На той момент мій невеличкий блог-порадник про побачення набув певної популярності, і я почав заробляти трохи грошей на продажу електронних брошур і онлайн-курсів. Кілька наступних років я планував прожити за кордоном, знайомитися з новими культурами й користуватися перевагами дешевшого життя в країнах Латинської Америки й Азії, а тим часом розвивати бізнес. Це була мрія цифрового кочівника і двадцятип’ятирічного шукача пригод. Це було саме те, чого мені хотілося від життя.

Та хай би яким чудовим і героїчним видавався мій план, не всі цінності, які штовхали мене на кочове життя, були добрі та правильні. Звісно, деякі цінності були гідними захвату: прагнення побачити світ, цікавість до людей і культур, старий-добрий пошук пригод. Але десь насподі вимальовувалися неясні контури сорому. Тоді я навряд чи це усвідомлював, але якби був до кінця чесним із самим собою, то побачив би, як під моїм героїзмом тихенько булькає паскудна цінність. Я не бачив її, але в миті спокою й відвертості із собою її відчував.

«Травматична херня», яку я пережив у підліткові роки, нагородила мене не тільки відчуттям власної «особливості», коли мені було двадцять, а й добрячою порцією питань на тему прив’язаності до людей. Кілька років перед від’їздом із США я провів у спробах компенсувати неадекватність і соціофобію своїх підліткових років. Компенсація вдалася, і то дуже успішно, тож мені почало здаватися, що я можу поспілкуватися з ким захочу, подружитися з ким захочу, полюбити кого захочу, мати секс із ким захочу. То чого мені прив’язуватися до якоїсь однієї людини, та навіть до якоїсь одної соціальної групи, одного міста, країни чи культури? Якщо я міг однаково все пережити, значить, я мав однаково все пережити, хіба ні?

Озброївшись цим грандіозним відчуттям зв’язку зі світом, я пострибав у різні країни понад океанами. Це був глобальний пінг-понг, який тривав більше п’яти років. Я побував у п’ятдесяти п’яти країнах, подружився з десятками людей і переніжився в обіймах чималої кількості коханок — кожну з них легко міняв на наступну, а деяких забував іще до того, як вирушав у наступну країну.