Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 31

Ви почнете більше цінувати прості речі у вашому житті: радіти звичайній дружбі, створювати прості речі, допомагати іншим у біді, читати гарну книжку, сміятися разом із кимось справді важливим для вас.

Звучить нудно, правда? Бо це звичайні речі. Але, можливо, вони звичайні не просто так. Це те, що справді важливе.

Розділ 4

Цінність страждання

Наприкінці 1944 року після майже десяти років війни удача повернулася до Японії спиною. Економіка країни ледве животіла, війська були розкидані по всій Азії, тихоокеанські колонії сипалися як доміно під наступом армії США. Здавалося, поразки не уникнути.

26 грудня 1944 року молодшого лейтенанта японської імперської армії Гіро Оноду направили на маленький острів Любанг на Філіппінах. Йому було наказано докласти всіх зусиль, аби хоч трохи стримати наступ збройних сил США, битися до кінця і за жодну ціну не підкорятися. І сам Онода, і його командир знали, що це була, по суті, самогубна місія.

У лютому 1945 року американці прибули на Любанг і захопили острів, бо мали значну чисельну перевагу. За лічені дні всіх японських солдат або взяли в полон, або вбили, тільки Оноді і трьом його соратникам вдалося заховатися у джунглях. Вони розпочали партизанську війну проти військових США і місцевого населення.

Через півроку в серпні США скинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі. Японія здалася, і найкривавіша війна в історії людства дійшла до свого драматичного завершення.

Але на багатьох тихоокеанських островах залишилися тисячі японських солдат, які, як і Онода, ховалися у джунглях і не знали, що війна скінчилася. Вони продовжували нападати і грабувати місцеве населення. Це була реальна проблема для Східної Азії, яка відбудовувалася після війни. Тому уряди кількох країн вирішили взятися за розв’язання ситуації. За підтримки японського уряду американські військові скинули над тихоокеанськими островами тисячі листівок, де було написано, що війну закінчено і час повертатися додому. Онода і його побратими теж знайшли і прочитали ці листівки, але, на відміну від інших солдатів, вирішили, що це фальшивки, пастка від американців, які тільки і мріяли виманити партизанів із джунглів. Онода спалив листівки і разом зі своїми людьми продовжував ховатися і час від часу нападати на місцевих мешканців.

Минуло п’ять років. Листівок більше не скидали, майже всі американські солдати давно повернулися додому. Мешканці острова Любанг намагалися повернутися до звичного життя, своїх ферм і риболовлі. Але з джунглів нікуди не подівся Гіро Онода зі своїми хлопцями-молодцями. Вони продовжували час від часу вбивати фермерів, палити їхні врожаї, красти худобу і карати на горло тих необачних, які заходили в джунглі надто глибоко. Уряд Філіппін виготовив і розкидав нові листівки. У них було написано: «Виходьте. Війна скінчилася. Ви програли».

Але і ці листівки партизани проігнорували.

1952 року уряд Японії зробив іще одну, останню, спробу повернути своїх солдатів, які досі ховалися на тихоокеанських островах. Цього разу літаки скидали листівки з фотографіями їхніх родичів, а також зверненням від самого імператора. Проте в правдивість цих листівок Онода теж відмовився вірити. Він знову подумав, що це підступ американських військових. Разом із побратимами він продовжив боротьбу.