Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 83

Пропаганду як дедалі важливіший аспект путінського «консолідованого авторитарного режиму» використовують для мобілізації внутрішньої підтримки супроти внутрішніх опонентів, фінансованих із-за кордону неурядових організацій та зовнішніх ворогів («Захід», особливо США, «українські фашисти», терористи з Ісламської держави й Туреччина). Масовані пропагандистські атаки на російському телебаченні один із аналітиків описав так: «Найдивовижніший бліцкриг в інформаційній війні, який нам коли-не-будь доводилося бачити в історії інформаційних воєн». Інформація в Росії Путіна — це не просто продукт державного контролю за мас-медіями, але й важливий компонент гібридної війни, тобто війни, що ведеться прихованим і обманним шляхом. Путінська Росія продукує «інформацію як різновид зброї», і так само «різновидом зброї» стали в її руках організована злочинність, фінансова й корпоративна корупція, Інтернет і проблема біженців. У розмові з Дуґіним Сурков назвав себе «державним посланцем у світі організованої злочинності». Брехня, обман, шантаж і невідповідність правді, змішані фахівцями із медіа-комунікацій докупи в коктейль на російському телебаченні, прагнуть заплутати і зневажити внутрішніх і зовнішніх ворогів Росії. Пропаганда і «перетворення інформації на різновид зброї» відіграли важливу роль у розпалюванні конфлікту на Донбасі, роздмухуванні ксенофобії в Криму та жорстокому поводженні з проукраїнськими та кримськотатарськими активістами й українськими військовополоненими. У Криму та окупованих районах Донбасу було закрито україномовні школи і класи й заблоковано критичні до Росії ЗМІ.

Після переобрання Путіна у 2012 році російське телебачення та інші тамтешні медії таврували українську опозицію, а згодом і Євромайдан як «фашистів» із такою пропагандистською гарячковістю, яка востаннє спостерігалася хіба що за сталінської доби. В Україні, особливо після приходу до влади Януковича в 2010 році, Партія регіонів активізувала використання радянських стереотипів, також зображаючи своїх опонентів «фашистами». У 2012–2013 роках регіонали заходилися влаштовувати «антифашистські» мітинги по всій Україні, готуючись до майбутніх президентських виборів 2015 року. Антифашистська риторика заохочувала проросійських бойовиків до насильницьких нападів на українських патріотів і націоналістів. У січні 2012 року учасники вшанування роковин бою під Крутами зазнали брутального нападу бандитів, які вигукували: «Донбас — це російська земля!», «Смерть бандерівцям і фашистам!». Слід зауважити, що бій під Крутами у січні 1918 року, де загинули українські курсанти, захищаючи від більшовицьких загарбників соціал-демократичний і самостійницький український уряд, не мав нічого спільного зі Степаном Бандерою.

Відродження антинаціоналістичної риторики радянських часів стало очевидним під час україно-російської кризи. Путін звинуватив лідерів Євромайдану в тому, що вони «вдалися і до терору, і до вбивств, і до погромів. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби й антисеміти». Путін запозичував жорстку лексику із практикованої упродовж десятиліть радянської антинаціоналістичної пропаганди, з погляду якої націоналісти є за визначенням «невиправними» і лихими незалежно від специфіки їхньої ідеології. Це «дозволяло конструювати змовницькі наративи» та «виключало альтернативні способи мислення» про українських націоналістів.