Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 63

Путін і силовики геть помилково тлумачать українські реалії, позаяк їхні радники стверджували, що прозахідні настрої маргінальні й спровоковані жменькою «профашистських» мігрантів із заходу України. Так само хибними були висновки російських політтехнологів про Україну на виборах 2004 року, але, схоже, у Кремлі та його аналітичних структурах так нічого й не навчилися.

ВЛАДІМІР ПУТІН І РОСІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

Існують переконливі свідчення впливу російського націоналізму на президента Путіна. Росія, за словами Путіна й інших російських лідерів, мусить іти унікальним шляхом розвитку, оскільки вона — євразійська цивілізація, яка не є ні європейською, ні азійською, проте перевершує Захід. Ідеалізація Заходу наприкінці 1980-х і в 1990-х роках перетворилася на заздрість і ненависть до нього, тож Путін пообіцяв захистити Росію від гаданого нав’язування їй чужих західних цінностей.

На початку 2000-х років владу в російській державі здобули силовики, які потерпають від ностальгії за СРСР та радянською владою і прагнуть, аби їх поважали в усьому світі; Криштановская та Байт називають їхню систему влади «мілітократією». «Єдині, кого слухає Путін, — це військові й розвідники», — вважає міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Давні шанувальники Дуґіна з-поміж силовиків забезпечили дедалі більше зростання впливу націоналізму на російське політичне керівництво.

Путінська контрмобілізація під час та після виборів 2012 року інтегрувала «консервативних і націоналістичних інтелектуалів» на кшталт Кургіняна й Дуґіна, об’єднавши «поміркованих патріотів» і «радикальних націоналістів» довкола «консервативних цінностей». Ці ідейні ревнителі російського месіанства й антизахідної ксенофобії після переобрання Путіна дедалі більшою мірою намагалися здобути його прихильність за посередництвом Ізборського клубу. Російська зовнішня політика «підживлювала думки про імперіалістичний характер сучасної Росії», а будівництво імперії та імперська риторика легітимізували й долучили до мейнстриму слов’янофільство та євразійські ідеології.

Путін прийшов до влади, коли сили НАТО піддали бомбардуванням Югославію, Косово відокремлювалося від Сербії з тим, аби в майбутньому проголосити незалежність, а Бульдозерна революція в Сербії стала першою з-поміж тих, що отримають назву кольорових, або демократичних революцій. Косово ніколи не було югославською республікою і тому, на відміну від п’ятнадцяти радянських і шести югославських республік, не мало права, згідно з міжнародним законодавством, стати незалежною державою. У 2008 році російські політики та діячі української Партії регіонів посилалися на косовський прецедент для виправдання визнання «незалежності» відторгнених від Грузії Південної Осетії та Абхазії.