Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 60
Тарас Кузьо
РОСІЙСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я
У 1920-х роках стався розкол у Російській православній церкві, і та її частина, що залишилася в СРСР, погодилася співпрацювати з комуністичним режимом. РПЦ розширила свої володіння за рахунок автокефальних православних і католицьких церков в Україні та Білорусі, а 1946 року брала участь у знищенні Української греко-католицької церкви. Російську православну церкву, фактично державну структуру в Радянському Союзі, КДБ рясно нашпигував своїми агентами.
У середовищі російської еміграції РПЦ підтримувала екстремальні варіанти російського націоналізму і шовінізму та співпрацювала з російськими націоналістичними силами на кшталт НТС. У пострадянській Росії РПЦ знову уклала спілку з російськими націоналістичними та ксенофобними політичними силами, включаючи Путіна та його оточення.
Наслідуючи манеру Путіна сплітати докупи царів і комісарів, політичне православ’я успішно об’єднало прихильників «червоних» і «білих», які воскрешають у пам’яті історичну долю Росії як імперії. Єднання «червоних» (більшовиків), «білих» (православних монархістів) і «коричневих» (фашистів) було очевидним серед прихильників «Новоросії». До коаліції «червоно-білокоричневих» належать редактор газет
Олігарх Константін Малофєєв, близький за поглядами до Дуґіна та РПЦ, надавав матеріальну підтримку націоналістам-однодумцям у Росії, Криму і на Донбасі і став одним із ключових організаторів «російської весни» 2014 року. Малофєєв підтримував формування загальноєвропейського Інтернаціоналу націоналістів і фашистів, спрямованого проти ЄС, вітав появу антиіммігрантських настроїв і ксенофобії в Німеччині та голосування проти ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у Нідерландах. Вплив цих трьох інгредієнтів російського та радянського націоналізму й шовінізму суттєво зріс починаючи із 2007 року, коли Путін вперше публічно продемонстрував свій націоналізм і ксенофобію. Цей вплив досяг кульмінації у фінансованому державою Ізборзькому клубі, відкритому у вересні 2012 року, одразу після переобрання Путіна, де «червоні» та «білі» могли зустрітися, обмінятися думками та обговорити політичні питання. Клуб зробив свій внесок у Концепцію зовнішньої політики Росії, що стала офіційною політикою напередодні україно-російської кризи, допоміг у розробці «конституції ДНР» та представляє серцевинну групу прихильників «кремлівського прагнення до фашизму, війни та євразійської імперії».
