Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 144

Силові методи, застосовані владою вже самого Януковича проти Євромайдану, і подальше насильство, яке чинили місцеві російські маріонетки, не мають дивувати тих, кому відоме минуле депутатів парламенту від Партії регіонів. Багато з них прийшли в політику після завершення кар’єри у професійному спорті, охоронних компаніях, міліції та криміналізованому бізнесі. У цих сферах вони безпосередньо контактували з «мафіозним насиллям та фізичним усуненням конкурентів». Вони розглядали насильство як незамінний інструмент у політиці, ґрунтуючись на своєму попередньому досвіді «боротьби» за збереження власних активів і захист своїх спільників. Ставлення типового депутата-«регіонала» до насильства «було зумовлене його роллю у світі пострадянського бізнесу та професійного спорту».

Використання бойовиків у загальнодержавному масштабі вперше мало місце під час президентських виборів 2004 року, коли вони мали здійснювати силове прикриття та підтримку фальсифікації підсумків голосування, яка мала гарантувати перемогу Януковича. Випробувані та перевірені методи опори на державно-адміністративні ресурси і кримінальні кола було перенесено з Донецького регіону на всеукраїнський рівень.

Під час виборів 2004 року до Києва привезли десятки тисяч бойовиків і шахтарів, щоб використати їх проти учасників Помаранчевої революції, але президент Кучма не дозволив їм увійти до центру Києва. За твердженням довіреної особи кандидата Ющенка Миколи Томенка, бойовиків залучили до протистояння за рішенням тодішнього глави президентської адміністрації Віктора Медведчука і Ріната Ахметова. Якби їх кинули проти беззбройних демонстрантів, годі було б уникнути масового кровопролиття. Проте Кучма та його зять, олігарх Віктор Пінчук, голова Верховної Ради Володимир Литвин і посольство США доклали закулісних зусиль задля віднайдення мирного рішення. Окремі насильницькі напади усе ж сталися, але вони, на відміну від Євромайдану, не були масштабними й систематичними.

Друга мобілізація бойовиків відбулася напередодні наступних президентських виборів 2010 року, оскільки цього разу Янукович мав твердий намір не допустити, щоб ті, кого він вважав змовниками на короткому повідку в Заходу, відібрали у нього перемогу. Починаючи з 2006 року вороже налаштовані до «Майдану» бойовики, залучені з маргінальних проросійських груп, тренувалися у російських та місцевих таборах, аби мати змогу силою зупинити такий розвиток подій. Це був виразний знак, що Янукович «не має жодного бажання миритися з поразкою».