Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 111

• Жахіття, що очікують на євреїв, які емігрували з СРСР.

• Ідеологічний підрив СРСР сіоністами.

• Співпраця сіоністів із нацистами.

• Агресія Ізраїлю проти Лівану.

• Значне поширення антисемітизму в Америці.

На цьому етапі радянський «антисіоністський» дискурс набув ознак, типових для риторики фанатичних антисемітів. У чомусь радянський антисіонізм навіть перевершив її, бо висловлював цілком химерні теорії: скажімо, про те, що нацисти були «маріонетками» євреїв, які потайки співпрацювали з ними задля винищення злиденних одноплемінників. Стверджувалося, що сіоністи співпрацювали з нацистами під час Другої світової війни, а тому були співучасниками Голокосту.

Радянський антисіонізм пішов шляхом прихильників ревізіонізму, пов’язаних із європейськими неонацистськими та фашистськими політичними партіями, які стверджували, що кількість убитих в часи Голокосту євреїв перебільшено. Не заперечуючи масового винищення євреїв нацистами як такого, як це робили західні ревізіоністи на Заході, СРСР водночас приховував кількість єврейських жертв, про яких ніколи не йшлося окремо — лише як про частину загальної кількості «жертв Великої Вітчизняної війни». Така парадигма не дозволяла вшанування пам’яті євреїв у місцях масових нацистських злочинів, таких як Бабин Яр у Києві.

СРСР зображав себе як єдину перешкоду, здатну запобігти світовому пануванню очолюваного євреями західного світу та світового капіталу. Сучасний антисемітизм у Європі, США та Росії також камуфлює себе атаками на великий капітал, наприклад, на американського бізнесмена та філантропа єврейсько-угорського походження Джорджа Сороса. Російські правителі досі вірять, що США прагнуть світового ладу «на чолі з одним беззаперечним лідером, який хоче таким і залишитися, вважаючи, що йому все можна, а іншим можна лише те, що він дозволить і тільки в його інтересах». Путін пообіцяв протистояти цьому: «Якщо комусь це подобається, хтось хоче жити в умовах напівокупації [то це його справа], — ми цього робити не будемо». Хоча його партія «Єдина Росія» офіційно не просуває антисіонізму на радянський манер, це продовжують робити інші політичні сили, що підтримуються Кремлем, як-от «Вітчизна» («Родина») та ЛДПР. Російські комуністи, які на словах перебувають в «опозиції» до Кремля, також вдаються до антисіоністських формулювань. Окрім того, режим Путіна має зв’язки з антисемітами серед євразійців та націоналістів, а також із неформальних середовищ, таких як «Нічні вовки», «Янголи пекла» чи Ізборський клуб (що є особливо впливовим у силових структурах).

Антисемітизм в СРСР набрав, серед іншого, форми приховування і применшення втрат, завданих Голокостом. У нових офіційних документах та на міських мапах затирали сліди єврейської культури, історії, кладовищ, зі сторінок книжок і легенд на мапах зникли згадки про єврейські історичні пам’ятки. Повоєнні плани радянських міст виглядали «так, ніби там ніколи не мешкало єврейське населення, хоча в деяких містах євреї перед війною становили 50 чи 60 відсотків мешканців». Невелике число єврейських шкіл і синагог, які ще існували після Другої світової війни, систематично закривали та нищили, особливо під час хрущовської антирелігійної кампанії. Радянські власті, як і нацисти, використовували кам’яні єврейські надгробки для мощення доріг.