Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 193

Т. Гончарук, досліджуючи історію Хаджибея (Одеси) в період з 1415 по 1795 рр., дотримується думки, що, незалежно від дискусій науковців, 400-річна історія Хаджибея, чим би вона не була — «передісторією» чи першим найдовшим періодом минулого міста, є досить незвичайною і насиченою масою цікавих подій. Спираючись на потужну джерельну базу, він переконливо доводить, що місто бере свій початок 1415 р., а 1795 р. воно дістало назву Одеса. Вірогідним автором цієї назви Т. Гончарук вважає статс-секретаря Катерини II Андріана Грибовського. Інші версії, які пропонували в історичній літературі (легенди про те, що назву Одесі дала сама Катерина II, припущення, що до цього була причетна Російська Академія наук тощо), не були підтверджені опублікованими документами.

На сучасному етапі, в умовах розгортання дискусії стосовно віку Одеси, значна кількість науковців підтримує точку зору про початок історії міста з 1415 р. Ця версія здобула свою підтримку у Верховній Раді України, про що свідчить Постанова від 11 лютого 2015 р. (№ 184-VIII) про святкування ювілейної дати «600 років від часу першої писемної згадки про місто Одесу (1415)».

Після проголошення Хаджибея містом (1794) розпочався період його активної розбудови. Тут планувалося будівництво воєнної гавані та купецької пристані, щоб відкрити вільний вхід торговельним судам, у тому числі й іноземним. План міста й пристані був вдало розроблений інженер-полковником де Воланом та інженер-полковником Андрієм Шостаком. Для покращення адміністративного управління та активізації торгівлі в Одесі, як і в інших портових містах, 1803 р. була введена посада градоначальника, на яку був призначений генерал-лейтенант де Рішельє. Згідно з рескриптом Олександра І від 30 січня 1803 р., йому підпорядковувалося усе господарське життя Одеси, фортифікаційні та портові споруди, митниця й карантин. Він мав не лише удосконалити управління містом та забезпечити справедливе судочинство, але й сприяти збільшенню чисельності населення, у тому числі й за рахунок іноземних купців, які володіли капіталом для подальшого розвитку торгівлі. Розвиток міста супроводжувався швидким зростанням населення. Якщо 1793 р. у Хаджибеї налічувалося лише 10 дворів, де проживало 22 особи, то 1795 р. кількість жителів Одеси становила вже 2 349 осіб, 1797 р. — 3 153 особи, а 1803 р. вона зросла до 9 000 осіб. При цьому облік населення не можна назвати досконалим. Наприкінці XVIII ст. близько 1/3 всього населення становили іноземці та жителі без паспортів, які не були прописані в місті. Протягом літа й осені тут проживала значна кількість тимчасових робітників, яких вабила високооплачувана робота в порту. У 1815—1820 рр. за перевезення товарів із порту на склад візник отримував 5—6 крб на день, що більше ніж у 4 рази перевищувало звичайний щоденний заробіток в інших містах. Тож не дивно, що з квітня до жовтня населення Одеси збільшувалося на сім, а іноді й на десять тисяч осіб.