Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 184

Воцаріння Павла І новим шлейфом перейменувань сигналізувало про згортання тепер вже «грецького проекту» і відновлення «новоросійського»: 1796 року Катеринославське намісництво перетворилося на Новоросійську губернію, Катеринослав — на Новоросійськ. Олександр І 1802 року знов спрямував гойдалку в «грецький» бік, поновивши Катеринослав і ліквідувавши Новоросійську губернію і розділивши її територію на Катеринославську, Херсонську й Таврійську губернії. Цей адміністративно-територіальний устрій без істотних змін проіснував до початку XX століття. 1814 року військове управління цих трьох губерній об’єднали в Новоросійське генерал-губернаторство, що проіснувало до 1873 року. Остаточно від «грецького проекту» в Петербурзі відмовилися 1821 року, коли в Греції почалася національно-визвольна війна, на хід якої Росія вже не могла впливати.

Відтоді Романови переключили свою увагу на болгар, збурюючи їхні повстання напередодні кожної наступної війни з Османами і тим наражаючи їх на жорстокі репресії з боку турків. Перший великий приплив болгарських біженців до підросійських територій стався під час війни 1806—1812 років, за результатами якої Росія заволоділа межиріччям Дністра і Прута. Бухарестський мир 1812 року передбачив виселення з його південної частини, Буджака, усіх ногайців. Частина їх переселилася в підтурецьку Добруджу, решта ж прийняла російське підданство і приєдналася до ногайських орд, оселених 1791 року на узбережжі Азовського моря між ріками Молочна та Берда. Їхнє ж місце в Буджаку зайняли болгари, гагаузи, а також переселенці з Німеччини та Швейцарії, яким надали статус іноземних колоністів.

Перші німецькі колонії на півдні Україні з’явилися 1788 року на острові Хортиця та поблизу нього; згодом місця компактного проживання німців-колоністів утворилися вздовж річки Молочна та в інших районах. Уряд гарантував всім колоністам свободу віросповідання, невтручання у внутрішнє управління, звільнив від військової повинності та надав податковий імунітет на значний термін. Їхнє головне завдання полягало в освоєнні степового краю з використанням європейських аграрних технологій. Їм українці завдячують засвоєнням нових агрономічних та зоотехнічних знань, як і запозиченням розведення великої рогатої худоби м’ясо-молочних та молочних порід, які витіснили місцеву робочу і м’ясну сіру степову, а також сальних порід свиней. Використання свинячого сала та смальцю раніше не було притаманне українській кулінарії, однак було добре знане як німецький шпик. Свині великої білої породи, виведені в Англії спеціально для потреб флоту (змащення жиром такелажу та ін.), в Україні дістали інше використання.