Читать «Ще літо, але вже все зрозуміло» онлайн - страница 17

Ще гарно, коли згадати, що маємо день і ніч. Вони постійно міняються, і ми бачимо їх по черзі. А тепер уявімо, що коли ми стаємо землею, то весь час можемо бути під сонцем. В якій би частині планети не були поховані наші тіла, вони вже є частиною цілості. Тому, так чи інакше, якась частина планети усе під сонцем.

Отже, старіння — лише мила зміна агрегатного стану. Найкраще це видно у серпні. В одній з розмов поет Василь Герасим’юк зауважив, що серпень — це ще літо, але вже все зрозуміло. І дуже добре, що нам приходить цей час і нагадує. Щоб ми не лякалися і не вважали це непередбачуваною несподіванкою. А далі буде осінь — вона взагалі найчесніша.

{ трохи дружбив }

Перше, що я зробив, сівши до автобуса, — трохи подрімав. Це було необхідно і добре. Прокинувся вже на під’їзді до Коломиї. Таки добряче мене втомило місто. І (який жах!) майже місяць не був удома. Але нарешті трохи відпустки! Така звична радість, коли в Уторопах починаються спокійні пагорби і виростають з кожним наступним селом. Стають могутнішими і рішучішими.

У Брустурах усе в горах. Трохи посередині рівного — і все. Колись наш письменник Микола Яновський назвав Брустури карпатською колискою і селом в кільці гір. Щойно мені якраз випало обійти цим кільцем.

П’ять років тому був старшим дружбою в двоюрідного брата Івана — сина маминої старшої сестри, старшого за мене на п’ять років. Тепер уже є старшим дружбою теж у двоюрідного брата Івана, але в сина татового молодшого брата (мого нанашка). І цей Іван уже від мене молодший на два роки. Яко дружба мав завдання роздати запрошення гостям. Через те мусив походити селом.

Спочатку — на Ровеньку. Ровеньок є дві. Йдуть одна за одною. Перша починається над школою і до мосту. Друга — від мосту і до Шипота. Вуйко Василь живе на першій Ровеньці. Років п’ятнадцять тому я, ще досить малий, теж був йому дружбою. Тепер довелося вуйка розбудити, бо він відсипався після іншого весілля. Вуйкова хата стоїть за річкою під великою кам’яною скалою. Як іти до вуйка, то неподалік найбільше плесо в селі — Гучок. Але цього разу купатися не випадало, бо погода вже досить холодна.

Від вуйка Василя — до вуйка Миколи, який живе у присілку Луг. Теж за річкою. Трохи посиділи і поговорили. Тета накрила стіл. Вуйко розповів анекдот. Гуцул пройшов у Верховну Раду. Коли збирався до столиці, то взяв собі харчу з дому, бо ж іще не знав, як там буде. І от перерва після першого засідання. Всі пішли в їдальню, зробили замовлення і чекають. А гуцул вийняв свій харч і давай наминати. Хтось насмішкувато до сусіда каже, показуючи на гуцула: «Дивись, як свиня їсть». А гуцул не розгубився: «Їсть ґазда, а свині чекають».

А далі — на гору Середній. Там живуть тета Марійка і вуйко Лук’ян. Добре, що застав вдома, бо вуйко якраз рушав на город трохи оддалік від хати, де треба було зібрати в оборіг суху отаву. А тета вже була там. То я швиденько вручив запрошення і спитав шлях на Брусний — наступну гору. Власне, нічого складного у переході нема, лиш треба знати, де стежка.