Читать «І не лишилось жодного» онлайн - страница 2

Він спав…

ІІ

Віра Клейторн сиділа у вагоні третього класу з п’ятьма іншими пасажирами. Вона оперлася головою на стіну й заплющила очі. Сьогодні подорожувати в потягу було гаряче. Біля моря буде гарно! Їй і справді пощастило отримати цю роботу. Коли шукаєш роботу на період відпусток, майже завжди це означає догляд за роєм дітей; посаду секретаря на час відпусток знайти було практично неможливо. Навіть у агентстві її надто не обнадіювали.

І раптом прийшов лист:

Вашу адресу я взяла в агентстві «Вправні жінки» разом з їхніми рекомендаціями. Гадаю, вони знають вас особисто. Я була б рада платити вам стільки, скільки скажете, і очікую, що ви візьметесь до виконання обов’язків восьмого серпня. Потяг рушає з вокзалу Педдінґтон о 12:40. Вас зустрінуть на станції Оукбридж. Додаю п’ятифунтову банкноту на витрати.

Щиро ваша

Ана Ненсі Оуен

Зверху була проштампована адреса: Солдатський острів, Стіклгевен, Девон…

Солдатський острів! Останнім часом преса тільки й писала, що про нього! Купа пліток та цікавих чуток. Хоча, імовірно, більшість із них були неправдиві. Та той будинок достеменно побудував мільйонер, і, кажуть, він надзвичайно розкішний.

Утомившись від напруженої шкільної чверті, Віра Клейторн міркувала: «Вихователька в поганенькій школі – незавидне досягнення… Якби мені вдалося отримати роботу в якійсь пристойній школі».

А тоді з холодком у серці вона подумала: «Та мені пощастило, що хоч якась робота є. Зрештою, людям не подобаються ті, що були під слідством, навіть якщо з мене й знято всі обвинувачення!»

Вона пригадала, що слідчий навіть похвалив її за самовладання та мужність. На кращий результат розслідування вона й сподіватися не могла. Навіть місіс Гамільтон так люб’язно трималася… Тільки от Г’юґо… але вона не згадуватиме про Г’юґо!

Раптом, попри спеку у вагоні, вона затремтіла й пошкодувала, що їде до моря. У голові чітко виникла картина. Голова Сиріла, що то з’являлася, то зникала посеред хвиль, коли він плив до скель… Угору, униз… угору, униз… І вона легкими, відточеними рухами пливе за ним, розсікаючи воду, хоча й добре знає, що не встигне вчасно…

Море… його тепла глибока синь… ранки, проведені на піску… Г’юґо… Г’юґо, який сказав, що кохає її…

Вона не повинна думати про нього…

Вона розплющила очі й глянула на чоловіка, що сидів навпроти. Високий, із засмаглим обличчям і світлими очима, що були посаджені надто близько, та зарозумілою, майже жорстокою лінією вуст.

Вона подумала: «Б’юся об заклад, що він багато де побував і побачив чимало цікавого…»

ІІІ

Філіп Ломбард, зиркнувши своїми швидкими очима, оцінював дівчину, яка сиділа навпроти нього. «Дуже приваблива, – подумав він, – трохи схожа на шкільну вчительку».

Холоднокровна, відзначив він, така, що не відступиться від свого ні в коханні, ні в ненависті. Узятися б за неї…