Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 209

Проникнення козацтва на Волинь підштовхнуло численну тамтешню шляхту організовано виступити проти повстанців. У січні 1593 р. на сеймиках у Луцьку та Володимирі проголошується загальна шляхетська мобілізація. Під тиском волинської шляхти вальний сейм у Варшаві таврує козаків ворогами вітчизни, і доручає коронному гетьману знищити бунтівників. Проте зачеплений козаками за живе князь Костянтин Острозький не поступився нікому своїм правом «навести лад» на українських землях і першим виступив проти «свавільників». Вирішальна битва між козаками Косинського та надвірним військом князя Костянтина Острозького, разом з яким виступила й шляхта Волинського, Київського та Брацлавського воєводств, а також приведені князем Янушем Острозьким загони з Польщі та найманці з Угорщини, розгорілась на початку лютого 1593 р. поблизу містечка П’ятка, що на Східній Волині. Зважаючи на зимову пору, козаки не зуміли як слід окопатися, і це чимало позначилося на результатах кривавого герцю.

Втративши до трьох тисяч убитими (переважно це були не козаки-реєстровці чи досвідчені низовці, а погано озброєні й ненавчені колишні селяни й міщани), оточений військами князів Острозьких, Косинський попросив миру. Переговори щодо умов замирення тривали близько тижня, і 10 лютого 1593 р. козаки присягли на таких умовах: позбавити гетьманування Косинського; бути лояльними до короля і не ходити в походи на сусідні держави; перебувати за Дніпровими порогами; не розташовуватися на «лежі» в маєтностях князів Острозьких, Вишневецьких та їх прихильників; видавати втікачів від князів і їхніх слуг; повернути колишнім власникам захоплені під час повстання гармати, майно, худобу, а також «їх милості князям служити».

Відтак колишній гетьман, сотники, осавули й козацька чернь відійшли на Запорожжя. Таке швидше моральне покарання бунтівного козацтва, аніж реальні репресії щодо нього, пояснювалися, з одного боку, силою повсталих, яку вони зберегли навіть після успіхів свого супротивника під П’яткою, а з другого — відсутністю в українських князів бажання знищувати українське козацтво чи ставити його під жорсткий контроль королівської адміністрації. Магнати вважали за краще повернути свій вплив на козаків, аби мати змогу скеровувати їхню енергію у вигідному собі напрямку.

Перезимувавши на Запорожжі, навесні 1593 р. очолювані тим же Косинським козаки спробували знову вийти на волость. У травні гетьман на чолі передового загону вступив у Черкаси. Але там його підступно вбили підіслані князем Вишневецьким слуги. Позбавлене свого харизматичного лідера козацтво не зуміло так широко розгорнути свою діяльність, як це було попереднього року. А влітку між повсталими та Вишневецьким було підписано нову угоду, котра, як не дивно, було навіть більш лояльною до запорожців, аніж попередня. Зокрема, учасникам виступів гарантувалася амністія; запорожці отримували право вільного виходу на Низ і повернення на волость; місцева адміністрація зобов’язувалася повернути козакам відібране в них майно й живність. Після цього козацькі виступи пішли на спад. Але причиною цьому була не поразка повсталих, а перемикання їхньої уваги з волості на більш важливі міжнародні справи.