Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 149

У Вільні уважно стежили за внутрішньокримським «вархалтом», що несподівано врятував ці країни від османо-кримської агресії. До того ж до Стамбула було відряджене польське посольство на чолі з Одровонжем з метою пошуку миру, що й було досягнуто в листопаді 1525 р. підписанням перемир’я на 3 роки. З урахуванням таких політичних реалій будувалися й відносини з кримцями. Улітку 1525 р. послам Саадет-Ґерая І була дана офіційна відповідь, у якій, повністю ігноруючи питання упоминків і сплату збитків, завданих вояками Дашковича, хана звинувачували щодо нападів кримських військ і погрожували покарати його послів. Щоправда, наприкінці відповіді король пом’якшував тон, висуваючи власне бажання мирних відносин у майбутньому. З іншого ж боку, посли від Іслам-Ґерая були прийняті почесно. Цього разу королівський кабінет не забарився з відповіддю. Листи від опозиційного царевича були отримані 24 серпня, а вже 27 серпня до нього було послано Ястребського з повідомленням, що Сигізмунд І готовий з Іслам-Ґераєм «у вірному братстві та справедливій приязні бути». Головне ж, що син Мехмед-Ґерая І отримав гарантію про надання йому притулку й захисту у випадку поразки від ворогів. Від надання іншої, більш широкої допомоги: поставки зброї, провіанту й допоміжних військ — королівський кабінет утримався. Причини такої відповіді слід шукати в тому, що позиції Іслам-Ґерая все ж були хиткими, та й псувати стосунки з Османською імперією.

І дійсно, незабаром війська вірних хану мурзи витиснули сина Мехмед-Ґерая І з Криму до Волзько-Каспійського степу, звідки він зміг повернутися тільки на початку 1526 р., але все скінчилося компромісом. Саадет-Ґерай І призначив Іслам-Ґерая калгою і дав йому на мешкання Перекопську фортецю. Сахіб-Ґераю ж, який був до цього калгою, хан надав «міста на Дніпрі». Серед різних причин, що підштовхнули протиборчі сторони до примирення, було й те, що значно підупав авторитет Кримського ханату на міжнародній арені. Особливо це далося взнаки у відносинах з Литовським князівством, яке одразу після загибелі хана Мехмед-Ґерая І припинило сплачувати щорічні упоминки. Водночас Сулейман І, готуючись до вторгнення в Угорщину й бажаючи утримати Польщу від військової протидії, підштовхував кримського хана до походу на українські землі Великого князівства Литовського й Корони, що могло бути здійснено тільки за умови політичної стабільності в Криму. Староста черкаський і канівський Остафій Дашкович у листуванні з Сигізмундом І прямо пов’язував підготовку татарських військ до нападу з фактом примирення між Саадетом та Ісламом Ґераями.

Небезпека нового вторгнення степовиків стрімко збільшувалася, що викликало відповідні заходи безпеки з боку Вільна і Кракова на українських землях. У березні в Польщі шляхта отримала королівський наказ «кінно і збройно наготові бути». Крім того, Краків зосередив на Поділлі «декілька тисяч людей на пенязях». Тут спрацювали заходи, які мали місце ще 1525 р. по реформуванню системи фінансування найманців. Зміст реформи полягав у тому, що війська мали утримуватися з податків, які виплачувалися по землях і воєводствах до рук воєводських комісій. А це, в свою чергу, зробило надходження грошей більш стабільною справою.