Читать «Тріснуло дзеркало» онлайн - страница 7

І вона подала міс Найт книжку «Весна прокидається».

– Що ви кажете, моя люба? Невже вона справді вам не сподобалася? Я думала, ви будете від неї в захваті. Така мила історія.

– І якщо це не буде для вас дуже далеко, можливо, ви не відмовитеся дійти до крамнички Галетів і подивитися, чи немає в них збивалки для яєць, але не тієї, де треба крутити ручку, а такої, щоб збивала знизу вгору та згори вниз.

(Вона чудово знала, що нічого подібного вони не мали, але крамниця Галетів була найдальшою від її будинку.)

– Якщо це не забагато для вас, – промурмотіла вона.

Але міс Найт відповіла з очевидною щирістю:

– Ні, аж ніяк. Я з радістю виконаю всі ваші доручення.

Міс Найт любила ходити по крамницях. Це було для неї подихом життя. Там вона зустрічала знайомих і мала нагоду побазікати з ними та потеревенити з продавцями, могла роздивитися різні товари в різних крамницях. І довго бавити час на такі приємні розваги без відчуття провини, що обов’язок вимагає від неї якомога скоріше повернутися назад.

Отож міс Найт із великою радістю вирушила в мандри, кинувши останній погляд на тендітну стару леді, яка так мирно сиділа біля вікна.

Зачекавши кілька хвилин на той випадок, якби міс Найт заманулося повернутися по свою сумку, гаманець або хусточку (вона завжди щось забувала й завжди по щось поверталася), а також щоб відійти від легкої напруги розуму, спричиненої намаганням обміркувати перелік тих непотрібних їй речей, які вона доручила купити міс Найт, міс Марпл рвучко підхопилася на ноги, відклала своє плетиво, рішуче перейшла через кімнату й вийшла до зали. Вона зняла з вішалки своє літнє пальто, взяла ціпок із підставки для ціпків у залі й перевзулася зі своїх пантофель у міцні черевики. Після чого вийшла з дому крізь бічні двері.

«Це забере в неї щонайменше півтори години – прикинула міс Марпл. – Ніяк не менше, адже зараз усі люди з Нового Кварталу ходять по крамницях».

У своїй уяві міс Марпл побачила міс Найт у Лонґдонів, де вона виконувала її надумане доручення щодо виготовлення штор. Її припущення з великою точністю відповідали дійсності. У цю мить міс Найт якраз вигукувала:

– Звісно, я чудово розуміла, що вони ще не можуть бути готові. Та якщо стара леді звернулася до мене з таким проханням, то я вирішила прийти й усе з’ясувати. Бідолашні старі створіння, адже їм лишилося так мало на що сподіватися. Їм треба догоджати. А вона ж бо така мила старушенція. Правда, з мізками в неї трохи негаразд, вони вже трохи скаламучені в цьому віці. Ох, яка ж у вас гарна тканина! А ви маєте таку саму якогось іншого кольору?

Перші двадцять хвилин минули в такому приємному базіканні. Коли міс Найт нарешті пішла, старша продавщиця зневажливо пирхнула:

– У неї негаразд із мізками? Я цьому повірю, коли побачу на власні очі. Розум у міс Марпл завжди був гострий, як голка, і думаю, таким і залишається.

Після чого вона приділила свою увагу молодій жінці в тугих штанях та парусиновій блузці, яка хотіла купити пластикову завіску з крабами для ванної.