Читать «Убивство в будинку вікарія» онлайн - страница 9

Я ніколи не зміг би уявити собі міс Марпл у ролі особи, яка довіряє всьому, що про себе розповідає та чи інша людина.

– Там також виникла якась сварка через того молодого художника – містера Реддінґа, чи не так? – запитала міс Везербі.

Міс Марпл кивнула головою.

– Полковник Протеро заборонив йому приходити до себе додому. Якщо не помиляюся, то він малював Летицію в купальному костюмі.

– Я завжди думала: між ними щось є, – сказала місіс Прайс Рідлі. – Той молодик надто полюбляв стовбичити біля їхнього дому. Шкода, що в дівчини нема матері. Мачуха ніколи її не замінить.

– Я думаю, місіс Протеро робить усе від неї залежне, – сказала міс Гартнел.

– Дівчата, вони такі лукаві, – із жалем коментувала місіс Прайс Рідлі.

– Це схоже на справжній роман, чи не так? – сказала добросерда міс Везербі. – Він молодик вельми привабливий.

– Але вкрай легковажний, – зауважила міс Гартнел. – А яким він може бути? Художник! Париж! Моделі! Ніяких обмежень!

– Малювати її в купальному костюмі, – мовила місіс Прайс Рідлі. – Це не дуже пристойно.

– Він малює й мене, – сказала Ґрізельда.

– Але не в купальному костюмі, моя люба, – зауважила міс Марпл.

– Могло бути й гірше, – промовила Ґрізельда загадковим тоном.

– Капосна дівчина, – сказала міс Гартнел, у якої вистачило почуття гумору, щоб зрозуміти жарт.

Інші дами були злегка шоковані.

– Летиція розповіла вам про свою проблему? – запитала міс Марпл, звертаючись до мене.

– Розповіла мені?

– Так. Я бачила, як вона пройшла через сад і звернула до дверей вашого кабінету.

Від міс Марпл нічого не приховаєш. Обробляти клумби – найкращий спосіб маскування, тут і димової завіси не треба, а звичка спостерігати пташок крізь потужні окуляри завжди може стати в пригоді.

– Вона згадала про неї, так, – визнав я.

– Містер Гос здався мені стурбованим, – сказала міс Марпл. – Сподіваюся, він не перевтомився?

– О! – збуджено вигукнула міс Везербі. – Я геть забула. Маю для вас цікаву новину. Я бачила, як доктор Гейдок вийшов із котеджу місіс Лестрандж.

Усі перезирнулися.

– Може, вона захворіла? – припустила місіс Прайс Рідлі.

– У такому разі її хвороба має бути дуже раптовою, – сказала міс Гартнел. – Бо я бачила, як о третій годині вона прогулювалась у своєму саду й виглядала здоровісінькою.

– Вона й доктор Гейдок, певно, давні знайомі, – сказала місіс Прайс Рідлі. – Але він нічого про це не розповідав.

– Диво та й годі, – промовила міс Везербі. – Він не згадав про своє знайомство з нею жодного разу.

– Річ у тому… – почала Ґрізельда тихим і таємничим голосом і замовкла.

Усі збуджено нахилилися до неї.