Читать «Убивство в будинку вікарія» онлайн - страница 19

– Ви забуваєте про те, що моє покликання спонукає мене шанувати одну якість над усіма – якість милосердя, – відповів йому я.

– Щодо мене, то я чоловік справедливий. Ніхто цього заперечувати не стане.

Я промовчав, і він різко мене запитав:

– Чому ви не відповідаєте? Про що ви думаєте, чоловіче?

Я завагався, але потім вирішив заговорити.

– Я думаю про те, – сказав я, – що коли настане мій смертний час, мені буде шкода, якщо я не зможу нічим похвалитися, крім того, що був справедливим. Адже це може означати, що й до мене поставляться лише справедливо.

– Ет! Чого нам бракує, то це бойового духу в християнстві. Я завжди виконував свій обов’язок, так мені здається. Та годі про це. Я прийду до вас сьогодні ввечері, як і пообіцяв. Але ми зустрінемося не о шостій, як домовлялися, а на чверть години пізніше. О шостій п’ятнадцять, якщо ви нічого не маєте проти. Я маю зустрітися з одним чоловіком у селі.

– О шостій п’ятнадцять мене цілком влаштовує.

Він змахнув своїм ціпком і пішов геть. Обернувшись, я мало не зіткнувся зі своїм помічником Госом. Він здався мені зовсім хворим сьогодні. Я хотів лагідно висварити його, бо він припустився деяких похибок у своїй службі, але, побачивши його бліде напружене обличчя, зрозумів: він почуває себе дуже зле.

Я сказав йому про це, але він став заперечувати, хоч і не вельми енергійно. Зрештою він зізнався, що йому й справді недобре, і прийняв мою пораду піти додому й лягти в ліжко.

Я поквапно з’їв ланч і пішов зробити кілька візитів. Ґрізельда поїхала до Лондона дешевим поїздом, який ходив у четвер.

Повернувся додому десь за чверть години до четвертої, маючи намір накидати бодай обриси недільної проповіді, але Мері сказала мені, що містер Реддінґ чекає мене в кабінеті.

Я побачив, що він ходить туди-сюди зі стурбованим обличчям. Він здавався блідим і змученим.

Коли я увійшов, він рвучко обернувся до мене.

– Знаєте, сер, я багато думав про те, що ви мені сказали вчора. Я не спав усю ніч, міркуючи над вашою порадою. Ви маєте рацію. Я повинен із цим порвати й тікати звідси.

– Мій любий хлопче, – сказав я.

– Ви мали слушність, коли сказали про те, що діється з Анною. Я лише побільшую її нещастя, залишаючись тут. Вона надто порядна жінка, щоб дозволити мені щось іще. Я бачу, що повинен розлучитися з нею. Я й так надто ускладнив її життя, а воно й без того було тяжке. Допоможи мені, небо.

– Бачу, ви прийшли до єдиного можливого рішення, – сказав я. – Я знаю, вам тяжко ухвалити його, але, повірте мені, воно найкраще з того, що ви маєте.

Я бачив: він вважає, що так легко говорити людині, яка не дуже добре собі уявляє, про що їй розповідають.

– Ви подбаєте про Анну? Вона потребує друга.

– Можете бути певні, я зроблю все, що зможу.

– Дякую вам, сер. – Він міцно потис мені руку. – Ви хороша людина, отче. Я зустрінуся з нею сьогодні ввечері, щоб попрощатися, і я, мабуть, спакуюся й поїду звідси завтра. Немає сенсу продовжувати агонію. Дякую вам за дозвіл скористатися вашим сарайчиком як художньою майстернею. Я шкодую, що не встиг закінчити портрет місіс Клемент.