Читать «Таємнича пригода в Стайлзі» онлайн - страница 5

Місіс Інґлторп повернулася до Івлін Говард дати інструкції щодо листів, а її чоловік звернувся до мене запопадливим голосом:

– У вас військова спеціальність, містере Гастінґс?

– Ні, до війни я працював у «Ллойдс».

– Повернетеся туди, коли все закінчиться?

– Напевно. Або туди, або почну все з чистого аркуша.

Мері Кавендіш нахилилася вперед:

– А яку професію вибрали б ви, якби прислухалися до своїх схильностей?

– Ну… усе відносно.

– Жодного таємного хобі? – запитала вона. – Скажіть мені, до чого вас тягне? Кожного тягне, зазвичай до чогось безглуздого.

– Ви сміятиметеся з мене.

Вона всміхнулася.

– Напевно.

– Ну… Я завжди мав таємне бажання бути детективом!

– Справді? У Скотленд-Ярді? Чи як Шерлок Холмс?

– О, звісно, як Шерлок Холмс. Та якщо серйозно, це й справді манить мене. Якось у Бельгії я випадково зустрів одного чоловіка, знаменитого детектива, й він мене надихнув. Це – дивовижна людина. Любив казати, що суть роботи хорошого детектива – просто вибрати метод. На цьому й побудована моя система, хоча я просунувся набагато далі. Смішний такий чоловічок, дженджуристий, але надзвичайно розумний.

– Я й сама люблю хороші детективні історії, – відзначила міс Говард. – Хоча тепер пишуть багато безглуздого. Злочинця виявляють в останньому розділі. Усі ошелешені. А в житті справжнього злочинця ви знатимете одразу.

– Досить багато злочинів не розкрито, – сказав я.

– Та я не про поліцію, а про тих, хто має до цього якийсь стосунок. Члени сім’ї. Їх не обманеш. Вони дізнаються.

– То, – сказав я здивовано, – гадаєте, що якби ви були вплутані в якийсь злочин, скажімо, убивство, то змогли б визначити вбивцю?

– Аякже. Довести адвокатам я, мабуть, не змогла б. Але впевнена, що сама б знала. Я б нюхом відчула, якби він наблизився до мене.

– Можливо, це вона, – підказав я.

– Можливо. Але вбивство – жорстокий злочин. Тому асоціюється з чоловіками.

– Не в разі отруєння. – Дзвінкий голос місіс Кавендіш змусив мене здригнутися. – Учора доктор Бауерстайн сказав, що завдяки повному невігластву більшості лікарів у рідкісних отрутах, імовірно, про незліченні випадки отруєння взагалі не підозрюють.

– Мері, яка моторошна тема розмови! – вигукнула місіс Інґлторп. – У мене аж мурашки по шкірі. От і Синтія!

Дівчина у формі медичного волонтерського відділу легко бігла через моріжок.

– Синтіє, ти сьогодні запізнилася. Містер Гастінґс – міс Синтія Мердок.

Синтія Мердок була юним створінням, повним свіжості, життя та енергії. Вона зірвала з себе невеличкий кашкетик, і я замилувався хвилями її чудового розпущеного каштанового волосся й білизною руки, коли дівчина потягнулася за чаєм. Якби вона мала темні очі та вії, то була б прекрасною.

Юнка плюхнулася на землю поряд із Джоном і, коли я передав їй тарілку з сандвічами, усміхнулася мені.

– Сідайте сюди, на траву. Тут так добре.

Я слухняно опустився поруч.

– Ви працюєте в Тедмінстері, так, міс Мердок?