Читать «Асистент» онлайн - страница 8

— Ріццолі? — запитав він.

— Так, це я.

Чоловік підійшов до неї і простягнув руку, але потім опустив, пригадавши, що в рукавичках.

— Вінс Корсак. Вибачте, що в телефонній розмові не зміг розповісти деталей, але тепер скрізь прослушки. Сюди й так уже проповзла репортерка. Сучка.

— Мені казали.

— Слухайте, ви, мабуть, не розумієте, якого біса вас викликали, але я ознайомився з вашими справами за останній рік. Убивства Хірурга. Я подумав, що вам захочеться подивитися.

У неї пересохло в роті.

— Що у вас тут?

— Тіло у вітальні. Доктор Річард Їґер, тридцять шість років, хірург-ортопед. Це його будинок.

Вона подивилася на вітражне вікно.

— Хлопці, тут у вас, у Ньютоні, люксові вбивства.

— Та ні, це все у вас, у Бостоні. Тут такого не повинно траплятися. Тим паче коли йдеться про таку збочену хрінь.

Корсак провів її через передпокій до вітальні. Ріццолі одразу засліпило сонце, яке лилося крізь високе, від підлоги до стелі, вікно на другому поверсі. Тут працювало безліч спеціалістів, але кімната все одно здавалася великою і порожньою — білі стіни й лискуча дерев’яна підлога.

І кров. Хоч би скільки місць злочину Ріццолі бачила, перший погляд на кров щоразу вдаряв по нервах. Тут перерізали артерію, і кров фонтаном вдарила в стіну й лишила слід, схожий на хвіст комети, а потім стікала цівками. Кров із тіла доктора Річарда Їґера. Він сидів на підлозі, прихилившись до стіни, зі зв’язаними за спиною руками і витягнутими вперед ногами. Щиколотки було перемотано скотчем. Голова звисала вперед, затуляючи рану, яка стала причиною смертельної втрати крові, але Ріццолі могла і не дивитися на розсічену шию. Ясно було, що рана глибока й проходить крізь сонну артерію і трахею. Ріццолі добре знала, якими бувають наслідки такої рани, і могла відтворити останні миті за кривавим візерунком на стіні. Із артерії фонтаном виривається кров, наповнюючи легені, жертва хапає повітря через розсічену трахею і захлинається власною кров’ю. На голому торсі чоловіка вже засохли дрібненькі крапельки кривавої мокроти, яку він видихав. Судячи з його м’язів і широких плечей, фізичної сили йому не бракувало — він явно міг би дати відсіч нападнику, але помер у покірливій позі, схиливши голову.

Двоє працівників моргу вже зайшли з ношами і стали поряд, приміряючись, як краще посунути тіло, сковане трупним заціпенінням.

— Коли о десятій ранку його оглядала судмедексперт, вона виявила посмертну зміну кольору шкіри, — сказав Корсак. — На її думку, він помер уночі, між дванадцятою і третьою.

— Хто його знайшов?

— Медсестра з його клініки. Коли вранці він не прийшов і не відповів на дзвінки, вона приїхала сюди. Знайшла його приблизно о дев’ятій. А його дружини тут немає.

— Дружини? — перепитала Ріццолі, поглянувши на Корсака.

— Ґейл Їґер, тридцять один рік. Зникла.

Ріццолі знову відчула такий само холод, що й перед вхідними дверима.

— Викрадення?

— Я лише сказав, що вона зникла.

Ріццолі подивилася на сильне тіло Річарда Їґера. Не вірилося, що він піддався смерті.