Читать «Гелтер Скелтер» онлайн - страница 9

Поки гості чекали, Лана поралася в зоні кімнати, відведеній під кухню-столову. Може, планувався якийсь бенкет?

Спостерігаючи за присутніми, Макс нарешті зрозумів: це не розіграш, це щось інше, і слава Богу. Тому він полегшено видихнув і знову оцінив оточення, але вже, так би мовити, свіжими очима. Оскільки до кімнати не проникало світло знадвору, вікно заздалегідь щільно затулили шторами. Мабуть, це було частиною плану, та й жовті церковні свічки біля кожного гостя горіли не просто так. Хто-хто, а Макс міг відрізнити справжній віск від парафінової бутафорії, що продається в супермаркетах. І все через те, що з якогось часу його матір раптом стала аж надто побожною, отже, запаси цього добра у них вдома не переводилися.

– На ось, запали й собі!..

Слова настільки співпали з його думками, що Макс здригнувся з переляку. Наче мати раптом опинилася позаду нього і знову повчала, як і що треба робити. Але це була лише Лана, яка простягала йому таку саму свічку.

– Приєднуйся,– додала вона.

Макс, не питаючи дозволу, запалив свою свічку від Дариної. А поки інші займалися своїм, чекаючи бодай якогось розвитку подій, дістав з кишені телефон і зайшов на свою сторінку в Фейсбуці.

За останні півгодини стрічка істотно збагатилася світлинами й відео з четвертого поверху: танці, що вже скидалися на стриптиз; чиясь пожадлива долоня, що хапає всіх без розбору дівчат то за груди, то за сідниці; зухвалі тости у бік політиків, керівництва університету і всього, на чому світ стоїть, але коли камера намагається дати ораторів крупним планом, ті відвертаються й тікають. Далі – чимала калюжа різнокольорового блювотиння на кухонному столі, хтось невідомий буркотить у туалеті над унітазом, а на його штанях іззаду розповзається величезна мокра пляма. Ще якась подоба бійки, незграбної, аматорської, але справжньої. Словом, святкування «екватора» досягло апогею. Далі всі або самі поховаються по норах – відсипатися, або хтось все ж таки викличе поліцію, і тоді покарань від коменданта ніхто не уникне.

Макс настільки занурився у побачене, що приятель розштовхав його лише з третьої спроби. Коли ж він підняв очі, усі вже сиділи обличчями одне до одного й дивилися на свічки. Здавалося, його загальмованості не помітив ніхто, крім Остапа.

– Отже, народ, ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять проклятої на віки вічні…– почав був Мафін, але не витримав і здавлено загигикав. Сергієві довелося штурхнути його ліктем у бік.– Добре, народ…– оговтався той,– давайте серйозно. Хочу запропонувати вам щось дуже круте…

Як цінитель «жахастиків», Макс пам’ятав, що в подібних історіях саме з таких слів і починалася всіляка чортомрячина.

– Коротше,– вів далі Мафін,– ви всі напевне чули про міські легенди. Це, типу, історії або чутки, що про них ніхто достеменно не знає, чи то правда, чи ні.– Він нібито запитально обдивився присутніх, але ніхто не вимовив ані слова.– Фактично, це такі собі сучасні міфи. І зараз я розкажу вам один із них.

Мафін замовк, потім підвівся на коліна й, втупившись у полум’я своєї свічки, продовжив: