Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79» онлайн - страница 4

Служили кедри ще древнім фінікійцям. Ті робили з них не тільки щогли та реї, а й будували кораблі, аби розвозити цінну деревину по всіх середземноморських держав вах. З кедрів стругали саркофаги для померлих фараонів, тесали трони для молодих халіфів, зводили храми. Згодом до кедрів потягнулися руки завойовників — у густих колись лісах безугавно дзвеніли сокири римлян і турків, греків і хрестоносців. І залишилося кедрів лічені одиниці.

Кедри не такі вже й високі — найстаріші сягають тридцяти метрів, зате стовбура не обхопити. По колу деякі набирають десять, а то й більше метрів. Чудові властивості деревини знали ще фінікійці. Будуючи кораблі, вони помітили: міцнішого дерева немає, а головне — його не беруть ні гризуни, ні шашіль.

Нині кедри в Лівані суворо охороняються законом. Їх пе рубають, проте й не насаджують. Ліванці вважають, що вистачить тих чотирьохсот, які ростуть, бо, мовляв, коли кедрів стане багато, вони перестануть цікавити туристів…

Однак чим же славетний Баальбек? Чому всі так поспішають сюди, ледь ступивши на ліванську землю?

Сучасний Баальбек — звичайне собі містечко, що потопає в зелені садів. Його майже не видно з-за високих тополь, олив та інжира. Але поряд із ним на штучних підвищеннях стоїть інший Баальбек — руїни древнього Геліополіса, міста Сонця. Старовинні забудови тут настільки грандіозні, що появу їх зв’язують навіть із космічними пришельцями. Та й справді, пройшовшись межи руїн величних храмів, неодмінно хочеться запитати: хто, чиї руки могли таке сотворити?

Як свідчить історія, Баальбек почали будувати римляни ще в першому столітті нашої ери. Аби показати Сходу свою силу й могутність, римські імператори наказали закласти тут велетенське місто-храм, яке б слугувало для поклоніння поганським богам. Було скликано найдосвідченіших римських архітекторів, зібрано найкращих майстрів, що мали справу з мостами та храмами, греблями й фортецями.

Минули десятиліття, і серед долини Бекаа звівся гігантський архітектурний ансамбль — храм Юпітера з прибудовами, а також храми Бахуса і Венери. Всі будівлі стояли на колосальних фундаментах з тисячотонних гранітних плит. Плити витесували в місцевих каменоломнях і підганяли одна до одної без будь-якого розчину настільки щільно, що між ними не встромиш і голки. Храми вражають численними колонами, які виготовляли з мармурових монолітів. Храм Юпітера, наприклад, обступали 62 колони заввишки 20 метрів і діаметром 2 метри. Це — найбільші монолітні опори, що їх будь-коли зводили людські руки. До наших днів збереглося їх лише шість.

З плином віків Баальбек дуже постраждав. Обличчя храмів міняли спустошливі війни візантійських часів та епохи середньовіччя, часті землетруси. Але завдяки розкопкам і реставраціям, що ведуться з початку нашого століття, можна побачити деякі споруди майже в первозданному вигляді.

Бродиш отак серед руш і дивуєшся: все-таки яких висот сягнув людський геній, щоб в умовах примітивної техніки і рабської праці створювати такі шедеври! Адже будівельники тоді не мали ні гвинтових домкратів, ні кранів, а все ж якось піднімали двадцятитонні фасадні блоки цілими і неушкодженими на двадцятиметрову висоту і з точністю до одного міліметра насаджували на мережані корінфські колони. При цьому вони користувалися лише пересувними баштами з кедрового дерева. А як вирізали плити в каменоломнях? З допомогою звичайнісіньких дерев’яних клинів, які заганялії в заготовлені щілини і поливали водою. Дерево розбухало і відривало кам’яні брили. З монолітів потім витесували колони, вирізали плити для фундаментів і сходів. Між іншим, коли уважно придивитися до сходів, що ведуть до храму Юпітера, легко помітити; вони викладені не з окремих східців, а з монолітних тригранних призм. Кожен з таких блоків важить близько чотирьохсот тонн.