Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87» онлайн - страница 8

Згаданий скандал мав продовження: були опубліковані подробиці й інших операцій по врятуванню чужих цінностей. Виявилося, що в часи колоніального панування в Індії англійці “врятували від псування” у цій країні знаменитий алмаз Кохінор і золотий трон правителя штату Пенджаб — нинішні експонати лондонського музею, який носить ім’я Вікторії і Альберта.

Вже перший генерал-губернатор колишньої Британської Індії лорд Гастінгс наказав вивезти із старовинного палацу Шох-Джехана не тільки рідкісні скульптури, а й навіть мармуровий басейн, який призначався у подарунок англійському королю Георгу IV. А один із наступників Гастінгса лорд Бентінк намагався зруйнувати славетний храм Тадж-Махал в Агрі, щоб використати його мармур для якоїсь будови в Англії. Та, на щастя, його відмовили.

Але не було за всі часи нікого більш ницого в руйнуванні та пограбуванні культурних багатств інших народів, аніж гітлерівська Німеччина.

За програмою біснуватого фюрера в ході війни мала планомірно здійснюватися расистська програма винищення “неповноцінних народів”. Так, після підкорення слов’янських народів не мали більше права на існування ні їхня культура, ні їхні мистецькі шедеври. Тому на окупованих землях розгорнувся

Тотальний грабунок.

1716 року прусський король Вільгельм І подарував Петру Великому надзвичайно оригінальну річ — кімнату, де всі предмети й оздоби були виготовлені з бурштину. Перевезена невдовзі до Росії, вона з 1760 року прикрашала палац у Царському Селі.

Під час блокади Ленінграда у 1941 році палац був пошкоджений авіацією. Але бурштинова кімната не постраждала. Захопивши палац, окупанти розібрали її протягом семи годин і відправили до Кенігсберга (теперішній Калінінград). Спочатку її помістили в замку, згодом у форті № 11. Востаннє бачили кімнату напередодні взяття Кенігсберга радянськими військами.

Куди вона поділася?

Окрім наших властей, питання це з часом зацікавило ще одну людину — німецького селянина Георга Штейна з місцевості Стелле біля Люнебурга. Штейн, родом з Кенігсберга, тільки всміхався, коли читав усе нові й нові версії про зникнення бурштинової кімнати. Одні припускали, що вона загинула під час боїв за місто, інші — що й досі там схована. Дехто висловлював думку, ніби кімнату спалили в гамбурзькому порту, або вона затонула разом з кораблем “Вільгельм Густлофф”.

“Все це дурниці, — сказав у 1978 році п’ятидесятишестирічний Штейн кореспондентові гамбурзького тижневика “Ді цайт”. — Бурштинова кімната знаходиться на глибині 660 метрів в одній із штолень колишньої соляної шахти, неподалік Услар ім Золінга”.

Розшуком вкрадених скарбів культури Штейн захопився у 1966 році, коли вперше дізнався про загадкове зникнення бурштинової кімнати.

Спочатку він вирішив з’ясувати, хто з німців під час війни займався на окупованих територіях реквізицією культурних багатств та перевезенням їх до рейху. Так ІЇІтейн, зібравши масу документів, листів, фотографій, поступово став неабияким фахівцем у справі розслідування таких пограбувань.