Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 43

Рей Бредбері

— Ризикнемо…

Одне з трьох: або ж автоматика нас справді загубить при неминучому (ми ж проходимо мертву точку) перемиканні локаторів з борту на борт і корабель ніяк не відреагує на це, або там розумні істоти, які зрозуміють наш маневр, або ж… Або ж запрацює маршовий двигун і ми зникнемо.

— Лишилося три хвилини, — повідомив Паттег і додав: — Приготуйся. Буде поштовх.

На такій відстані ми навіть не встигнемо дізнатися, що ввімкнувся маршовий двигун.

Модуль затремтів. Нестерпна вага навалилася раптово, втиснула в крісло, зупинилося дихання, захлинулося кров’ю серце… і — невагомість, як політ, як спалах всередині скреслого тіла.

Індикатор погас. Зовсім поряд чорніло велетенське кругле сопло.

— Поїхали, — попередив Паттег і ввімкнув двигун модуля. — Загубила нас автоматика. Загубила. А шукати не буде — системи стеження працюють у безперервному режимі.

Я пояснив Тхангові наші маневри в просторі, а він продублював повідомлення на кораблі ескадри.

Шість хвилин модуль повз до корабля практично на череві. За цей час ескадра вирішила, що нам слід пришвартовуватися десь біля пілону на кормі й спробувати проникнути всередину корабля.

Коли залишалися метри, Паттег пригальмував. Повільно, так повільно, як буває тільки в невагомості або вві сні, ми підійшли до обрізу дюзи. Ще мить — і спрацювало магнітне швартування. Модуль прилип до металу корми між плазмовим кермом і пілоном маневрового двигуна. Найбезпечніше місце, мабуть. Вихлоп двигунів сюди не сягне, а магнітне швартування витримає будь-яке перевантаження. Інша річ, що нам це може бути вже однаково…

— Пересвідчився? — запитав Паттег. — Земна техніка, їжаку ясно.

Справді, все це було надто знайоме. Схоже, дуже схоже, що Паттег має рацію.

— І що це нам дає?

— Автомати шукають нас у просторі, а не на обшивці, Можна спокійно походити, подивитися, пошукати вхід.

— Ти пропонуєш вийти з модуля?

— Так, — сказав Паттег і викликав “Вайгач”.

IV

Добрячих півгодини витягували, встановлювали і настроювали інтраскоп. Прилад цей — з арсеналу планетологів. Взагалі товариш Тханг повинен був залишити його на Трансплутоні. Наступного разу буде йому за контрабанду. Але в даному разі інтраскоп став нам у пригоді: не зайве знати, що там, під корабельною бронею.

Шкутильгаючи в незручних черевиках-причепах, ми почвалали вперед.

Дорога неблизька… Крок за кроком, чаклуючи над інтраскопом, перемовляючись із Тхангом, ми пройшли перші сто метрів.

— Ти щось розумієш? — розгублено запитав Володя.

Справді, ми розраховували побачити характерне для автоматичної установки щільне агрегатування, потужні кріпильні конструкції, здатні витримати велетенські перевантаження, вузли телевимірів без місцевої індикації. А корабель виявився пілотованим, помилитися тут було неможливо.

Ходи сполучень, ліфти, комунікації, переговорні пристрої, пульти контролю за роботою системи двигуна — все це видно було в інтраскоп досить чітко.

Двигун такого самого типу, плазмово-баріонний, як на “Вайгачі”, як у принципі на всіх наших кораблях Великого Космосу.