Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 106
Рей Бредбері
Зроблено фільм навдивовижу грубо. Мабуть, дуже поспішали: у зв’язку з бурхливим наростанням антивоєнного руху в країнах Західної Європи питання про розміщення євроракет якраз уперше повисло в повітрі. Треба було терміново щось робити, ось тут і знадобилася така популярна фантастика.
Та годі про це.
На такому гнітючому тлі радянська наукова фантастика (принаймні та її частина, що доходить у перекладах до західного читача) — явище й справді фантастичне. Все у ній є — космос, роботи, світи майбутнього і подорожі в часі; але чому ж у цій літературі ніхто ні з ким не воює?
Це не зовсім так. Такі уявлення — теж наслідок сумної історичної традиції, яка вбачає у радянських книгах (не тільки в науковій фантастиці) лише понуро-рожеві утопічні картини, неймовірно далекі від пекучих проблем зовсім не рожевої сучасності. І це при тому, що воєнна тема інтенсивно розробляється в реалістичній радянській прозі, дуже часто й радянським фантастам доводиться повертатися думками в недалеке минуле.’
Дивно, якби було інакше. Занадто мало часу минуло від тієї реальної війни, що забрала 20 мільйонів тільки радянських життів. Багато хто з письменників-фантастів воював сам, молодші теж не пам’ятати про війну не можуть. Звернення до образів війни у науковій фантастиці — це й пам’ять про минуле, і палкий заклик до майбутнього: не допустіть! Тому закономірно, що поруч з космонавтом у скафандрі інколи йде такий знайомий герой реалістичної прози — солдат у гімнастерці й галіфе, із стареньким ППШ…
Пам’ять про тих, хто воював за наше сьогодні і за завтра наших дітей та внуків, живе, виявляється, і в космічний вік. Повертається в своє минуле, де ще не завершився бій з фашизмом, солдат Саул, герой повісті Стругацьких “Спроба втечі” (1962). Повертається з останньою обоймою і знову усвідомленим почуттям особистого обов’язку: довоювати, довершити свою справу
Доводиться битись. Битися з божевільними, що ладні будь-яку новинку прогресу негайно застосувати на свій армійський аршин — тож і з’являється фантастичний поки що супертанк, гармати якого наводяться біострумами жертви (оповідання Сєвера Гансовського “Полігон”), чи творіння сучасного доктора Моро з повісті Анатолія Днєпрова “Глиняний бог”: кремнійорганічні солдати-роботи, тупі й слухняні, від грудей яких кулі відскакують, немов од стінки!
Битися з фашистами. Роботів-вояків не обов’язково треба