Читать «Нестяма» онлайн - страница 3

По-друге, хтів би застерегти Вас одразу: тут, в Україні, її не реалізуєш за належну ціну, отож сама думка про те, що ця книжка перетне кордон і назавжди зникне на чужині, штовхає мене в невимовний розпач. Тому пропоную Вам негайно повернути мою власність, щоб цей Ваш вчинок аж ніяк не вплинув на наші з Вами взаємини, бо я не маю наміру переривати наших дружніх стосунків. Ба, я навіть згоден виплатити Вам винагороду, будь-яку, яку Ви назвете, хоча Ви й чудово знаєте, які насправді мої матеріальні статки, одначе я згоден залізти в борги, бо йдеться про річ, набагато важливішу за боргову яму, адже йдеться про фамільну цінність нашого роду Копачинських. Ваші запевняння, буцімто Ви її і в очі не бачили, є, вибачайте, м’яко кажучи, нешляхетні, позаяк я щоразу за Вашого візиту клав її на видному місці, а саме — на столі. Так, я помітив, що Ви не звертали на неї уваги, одначе запевняю: робили це занадто (!) показово, що не проминуло моєї пильної уваги. Даруйте, не треба вживати «не морочте голови», бо так серйозні перемовини аж ніяк не провадяться. Я не розумію Вашої іронії — до чого тут «Друга книга Поетики» Арісто-теля? Ви завжди викрадаєте саме її?

Куди? Куди?

...ще одним доказом на правдивість моєї версії є Ваша неґречність, з якою Ви жбурляєте трубку, даруйте, слухавку на телефонічний апарат. Однак у цій скрутній для мене ситуації я вибачаю Вам навіть такий неґречний вчинок, бо в мене, як Ви бачите, немає аніякого виходу. За цих жахливих обставин маю лише одну надію на Вас, сподіваюся, що Ви таки навернетеся на людяність. Запевняю, що не маю до Вас аніяких претензій, бо в літературних колах викрадення раритету не вважається за гріх, а виставляється радше за своєрідну браваду, тож, запевняю, Ваш добродійний

вчинок — повернення моєї книги — щонайменшим робом не позначиться на наших стосунках, і Ви знову зможете відвідувати мою оселю в будь-який зручний для Вас час.

До речі, ці Ваші відвідини і є головною причиною моєї версії щодо зникнення атласу, бо ж, окрім Вас, до мене останнім часом ніхто не заходив. Благаю! Благаю, не вчиніть іще більшої кривди — позаяк я Вас викрив, то Ви з переляку, щоби знищити докази, ще, чого доброго, знищите книгу. Не паліть її, я на коліна стану — вона ще мусить прислужитися людству! Що завгодно, лише не це! А Ви, виходить, ще й спеціалізуєтеся на викраданні другої частини «Мертвих душ» Гоголя? З метою спалення? Ні, про три його романи, писаних українською мовою й спалених, я взагалі чую вперше, то й не запевняйте, що Ви й до того рук доклали, мене ці Ваші діяння геть не цікавлять.

Що-що? Ви ще наважуєтеся кидати тінь підозри на мою нову дружину? Так, набагато молодша за мене, то й що? Не Вам ставити під сумнів щирість наших стосунків, шановний пане, однак я Вам дарую навіть такі сумні підозри. Що? Переписати негайно дарчий лист на свого старшого сина? Як Ви взагалі можете радити мені щось щодо маєтності? Не лише оселю, а й дачу? За іншої ситуації я би геть інакше прореагував на вашу ганебну пропозицію, одначе саме Ви чудово розумієте, що я цілком залежний од Вас у цих непростих для мене обставинах. Але якщо Ви з Вашої доброї ласки не розв’яжете проблему позитивно на мою користь, то я змушений буду осоромити Вас перед громадськістю. Я це чудово умію. Й не треба ховатися за слова «щоби ще слухати отаке», а нумо, яко ґречні люди, не доводити справи до безвиході, коли я просто фізично змушений буду публічно знеславити Вас, а Ви таки добре знаєте, як прекрасно я це вмію робити, отож...