Читать «Нестяма» онлайн - страница 139

Чому я про нього оце пишу? По-перше, я давно вже збирався це зробити, бо, повторюю, вважаю його прозу доволі помітним явищем і маю на те підстави. Погляньмо бодай на самі лишень назви його книжок: «Яловичина — макабрески», «Як собака під танк», «Бог буває», «Антиклімакс», «Топінамбур, сину», «Шизотерапія». У кого із сучасників іще є такі назви? І такі разючі тексти, що за ними стоять? Ось «Гальманах», і вона ще більше ствердила мене в правдивості моєї оцінки всього написаного Жол-даком-молодшим — сином не менш талановитого лірика й гумориста-пародиста Олеся Івановича, Царство йому Небесне. А по-третє, — ну, не може ж так бути, щоб людина творила прекрасні, цікаві, читабельні (це останнє слово мені геть не подобається, але не я його вигадав) книжки — а про неї ніхто ніде й словом не озветься. Несправедливо!

Чи потрібне те слово самому Богданові? Не знаю. Можливо, на даному етапі його письменницької еволюції — ні: це замолоду ми прагнемо, аби про нас говорили. Однак переконаний — воно надто потрібне всьому літературному загалові, всім, хто намагається розібратися в подіях швидкоплинного сьогоднішнього літературного життя. Потрібне, зрештою, історії нашої літературі.

Отже — що таке Богдан Жолдак?

Передовсім, це — явлена словом архісамобутня мис-линнєво-почуттєва система, надзвичайно вразлива для всякого, хто схотів би взяти її на кпини чи й позбиткуватися. Жолдака на подив легко можна критикувати, вішати на нього всіх мислимих і немислимих літературних «собак». Скажімо, розлогий цикл його «макабресок» легко доведе мовного пуританина до шалу чи й навіть сказу: чи бач — наприкінці «просвітленого» в усіх аспектах століття письменник свідомо калічить рідну солов’їну, калинову і взагалі наймилозвучнішу в світі! Коротше кажучи — пише практично диким суржиком! Та ще й поза художніми («художніми?!» — з високо піднятим кулаком та гнівними блискавками в очах перепитає строгий літературний суддя) текстами насмілюється ставати на захист отого розпроклятого суржика. Гріх непрощенний! А приклади його мовно-стильового «недбальства»? Та їх можна цитувати нескінченно!

Далі. Про що пише Б. Жолдак? Хто його герої? Чи «типові» вони і в яких «типових обставинах» живуть і діють? Які ідеали сповідують? Які почуття своїми словами і вчинками викликають у читача? Якщо хто-небудь з нестійкими нервами (чи, як застерігав В.Винниченко, «без брому») спробує відповісти на ці запитання, то такого до-питливця можуть чекати наслідки найнепередбачуваніші.

Справді-бо: персонажів, якими «оперує» прозаїк, у чистому вигляді «в природі» майже не існує. Вони «населяють» собою якісь ефемерні ситуації, обговорюють якісь далекі від життєвої доцільності теми, коять вчинки, що й близько не межують із нормальною людською логікою. Одне слово, живуть у світі ірреальних обставин і почуттів. З чого і з кого списував письменник свою прозу — навряд чи візьметься пояснити навіть найвищий літературний Бог. А раз так, то резонно спитати: в ім’я чого все це пишеться? Аби просто побавитися словами, погратися в літературу, збавити зайвий час?