Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 89
Арі Турунен
Хоча Аббас міг поводитися так само безжалісно і жорстоко, як і Ісмаїл I, він, утім, був значно прагматичнішим. Аббас вірив, що релігійна терпимість сприяє розвиткові торгівлі і, отже, загальному збагаченню.
На думку Роджера Сейворі, дослідника історії Ірану, шах Аббас був блискучим стратегом і тактиком, визначною рисою характеру якого була обережність. Він прагнув досягати своїх цілей радше дипломатичним шляхом, ніж воєнним. Проте, якщо події розгорталися не так, як він хотів, бунтівники відчували на собі весь його гнів. У 1614—1615 рр. Аббас придушив повстання грузинів у Кахетинській провінції. Понад шістдесят тисяч грузинських селян загинули, більш ніж сто тисяч було вивезено до Персії.
Аббас любив полювання і був майстром на всі руки: він умів власноруч викувати шаблю, підігнати сідло, виткати полотно. Він не терпів лінощів. У розмовах Аббас відразу переходив до самої суті та полюбляв чесні дискусії. Торгову справу він знав до тонкощів. Він завжди уважно слухав співбесідника й відповідав бадьоро та влучно. Аббас користувався підтримкою простих людей і проводив з ними багато часу. Він часто з’являвся на базарах і в інших громадських місцях Ісфахана. Часом він вирушав до вірменського кварталу й там годинами просиджував у колі місцевого населення за келихом вина. Вдягався зазвичай просто, проте під час офіційних заходів вбирався у парчу й дорогоцінне каміння, набуваючи вигляду істинно царського.
Шах Аббас правив достатньо довго, аби встигнути втілити свій проект у життя. Хоча він був абсолютним тираном, але на диво відкрито ставився до зовнішніх впливів. Аббас цікавився іншими державами і використовував будь-яку нагоду розпитати дипломатів про звичаї їхніх країн. Італійський мандрівник П’єтро делла Валле був уражений тим, наскільки багато шах знає про християнство та його історію. Допитливість, відкритість і толерантність Аббаса сприяли тому, що Ісфахан став вельми космополітичним містом. Там мешкали турки, євреї, грузини, вірмени, індійці, китайці та європейці.
Спільною мовою для всіх була, звичайно, перська, але у місті розмовляли також вірменською, грузинською, хінді, урду та гуджаратською мовами. Купці з різних тюркських країн, з Азербайджану, Узбекистану, Туркменістану, спілкувалися між собою турецькою. У XVI ст. батьки царів мали турецькі корені. Турецька поширилася також серед грузинських жінок у гаремі.
Французький торговець дорогоцінним камінням Жан Шарден у своїх подорожніх нотатках зазначає, що в Ісфахані не було жодного поважного чоловіка, чия матір не була б грузинкою або черкескою. Більшість переселенців із територій Кавказу спочатку були рабами. У 1540—1553 рр. шах Тахмасп здійснив чотири воєнні походи на Кавказ, що супроводжувалися надзвичайною жорстокістю. Його армія відточувала свою військову майстерність і поповнила державну скарбницю коштовностями, вкраденими у церквах Тбілісі та Єревана. Воєнні дії було легко пояснити священною війною,
