Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 55

Немилосердне ставлення аль-Мутаваккіля до шиїтів і меншин не сприяло його популярності. Після вбивства ним турецького воєначальника, він більше не викликав довіри у турецької охоронної гвардії. Остання вбила аль-Мутаваккіля, імовірно, за наказом його власного сина аль-Мунтасіра, що сам боявся бути вбитим за наказом власного батька. Наступні роки були сповнені суцільним хаосом і жорсткою боротьбою за владу. Хоча Багдад залишався заможним містом до XI ст., атмосфера поступово ставала все більш нетолерантною. Коли рівень плюралізму зменшився, зникла також відкритість до нових звичаїв. Утрачалася здатність творити. Держава слабшала через внутрішні міжусобиці. Гарем Аббасидів також викликав роздратування. У ньому мешкали придворні жінки, і доступ туди мали лише правитель і його найближче оточення. Розкішне життя гарему разом із його політичними інтригами вважали одною з причин занепаду влади халіфів. У 945 р. територія Іраку відійшла до династії Буїдів.

Друга хвиля турецьких завойовників припала на кінець X ст. Турки захопили Багдад і принизили халіфа Аббасида до рівня правителя-маріонетки. Аббасиди залишалися халіфами до 1030-х років, проте грали здебільшого церемоніальну роль. Остаточний удар було нанесено у 1258 р. під час нападу монголів. За приблизними оцінками, сотні тисяч людей загинули. Бібліотеки міста були зруйновані. Подейкують, що води ріки Тигр місяцями залишалися каламутними від чорнил викинутих у ріку книжок. Золота доба Багдада остаточно залишилась позаду.

На думку Г’ю Кеннеді, дослідника культурних надбань Аббасидів, їхні найбільші успіхи пов’язані з двома чинниками. По-перше, вони ґрунтувалися на критичному аналізі класичних текстів і фінансовій підтримці багдадських дослідників і мислителів із різних сфер. По-друге, дослідники у Багдаді воліли самотужки впевнитись у справедливості античних теорій, наприклад про окружність землі. І тому вони самі порахували її. Вчені присвячували себе науковим дослідам, аби пересвідчитися у правдивості тверджень. Вони також кілька разів повторювали досліди. Кеннеді вважає, що не кожна епоха була настільки по-сучасному спрямованою на науку. У Багдаді не лише халіфи, а й приватні особи були зацікавлені підтримувати вільну думку. Заможні та впливові воліли підвищити власну значущість, фінансуючи роботу дослідників і бібліотекарів. Це було певною мірою причиною багатогранності та новаторства, що народжувались у дослідницьких колах. Новизна та життєздатність учень почали косніти з появою більш формальних теологічних шкіл у XI ст.

На думку дослідника Кая Йохрнберга, культурне середовище Багдада, космополітичне, бурхливе, сповнене життя та енергії, було породжене тим, що межі не визначала одна-єдина визнана релігія. За Йохрнбергом, цей толерантний і відкритий до зовнішнього впливу світ не жив винятково завдяки надбанням пізньої Античності — він створював унікальну й незалежну ісламську гуманістичну культуру. Дійсно, за словами одного з сучасників, Багдад був містом, «де демонструвалися досягнення науки та мистецтва, куди приходили у пошуках мудрості, так, як шукають загублених верблюдів, де з’являлися судження та смаки, за якими спостерігав увесь світ».