Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 29

На південному березі величної ріки Ганг, поблизу місця, де у неї впадає ріка Гандак, розташоване місто Патна. Це найдревніше постійно заселене місто Індії, столиця штату Біхар. Захоплююча історія Патни губиться у звичному галасі та транс­портному хаосі великого індійського міста. Від колишньої слави залишилося небагато.

Якщо пройти п’ять кілометрів од залізничного вокзалу Патни на схід, потрапляєш у Камхрар. Там височіє поодинока колона, яка свого часу була однією з вісімдесяти колон древнього храму. Поблизу — руїни фундаменту буддійського монастиря, що не викликають жодного захоплення. Утім, назва вулиці Ашок Раджпатх, що тягнеться паралельно Гангу, нагадує нам, що саме тут 2300 років тому мешкав видатний правитель Паталіпутри. Завдяки йому центр прапора Індії прикрашає «Колесо закону», дхарма чакра. Про дідуся та радника правителя індійське телебачення зробило багато серіалів, один з яких мав понад сто серій.

Сучасна Патна приховує під собою древнє місто, що мало прямокутні обриси, два кілометри завширшки та п’ятнадцять завдовжки. У його мурах було шістдесят чотири брами, що охоронялися вояками з білими пов’язками на чолах. За мурами простягалися великі стайні, де охолоджувалися страшезні бойові слони, саме через них Александр Великий відмовився від завойовницького походу на схід від ріки Інд. За півкілометра від стайні зі слонами розташовувався центр міста. Там знаходився царський палац, оточений парком із декоративними деревами та ставками. Алеями парку походжали ручні павичі.

Писана історія Паталіпутри починається тоді, коли цар Аджаташатру у 490 р. до н. е. заснував фортецю уздовж річок Ганг та Гандак. Пізніше вона розрослася, утворивши Паталіпутру, столицю царства Магадха, що була геніальним чином розташована на місці перетину двох річок. Містом проходив північний торговий шлях Uttarapatha, що вів од гирла Гангу, Бенгальської затоки, до Пенджабу та Середньої Азії.

Крім торгівлі, у Паталіпутрі цінували знання. Дхана Нанда, останній правитель династії Нанда (345—321 до н. е), династії, що створила першу, хоча й недовговічну імперію в Індії, присвятив місто Сарасваті та Лакшмі, індуїстським богиням науки та знань. Він заснував школу Данасала, що виділяла кошти на дослідження та навчання. Керівником Данасали завжди обирали браміна, представника найвищої індуїстської касти.

Історія Паталіпутри зробила цікавий поворот, коли керівником Данасали обрали харизматичного вченого на ім’я Каутілья. Грубий, з фізичними вадами брамін не приховував своїх думок, натомість відразу почав конфліктувати з правителем. Буддійські та індуїстські письмові джерела по-різному трактують протистояння Каутільї та Дхани Нанди. В будь-якому разі напруга в навчальних залах розпалювалася донезмоги, і врешті-решт Дхана Нанда відлучив Каутілью від двору.