Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 17

^{3D-модель Александрійського маяка. Стодесятиметровий маяк на острові Фарос був одним із Семи чудес античного світу. Мідне дзеркало, встановлене на маяку, відбивало вночі світло багаття, а вдень — світло сонця. Він справляв настільки сильне враження, що мореплавці почали називати Фаросом радше маяк, ніж сам острів, де його було збудовано. І дотепер у багатьох мовах Середземномор’я словом «фарос» (гр. pharos, іт. faro, фр. phare) позначають маяк або лампу. Модель Емада Віктора Шенуди базується на проведених у 2006 р. нових обчисленнях розмірів маяка. Човен на передньому плані слугує за основу для порівняння величини. Ілюстрація: Емад Віктор Шенуда}

Птолемей поважав єгиптян, хоча ніколи не хотів опанувати місцеву мову. Він публічно віддавав шану як єгипетським, так і грецьким богам. Так, він започаткував культ Серапіса, в якому були присутні елементи обох культур. Спершу Серапіс був божеством на території сучасної Туреччини, в якого просили родючості та здоров’я. Єгиптяни асоціювали його з богом родючості Озірісом і бикоподібним богом Апісом, що був захисником росту злаків і худоби. Будучи мудрим дипломатом, Птолемей не оголосив себе ані царем, ані фараоном. Щодо себе він вирішив користуватися старим перським словом «сатрап», що означало губернатор.

Єгипет був традиційно закритим і недовірливо ставився до іноземців. Птолемей намагався змінити це ставлення. Він вирішив побудувати дружні стосунки з сусідами. Із завойованими містами Птолемей обходився надзвичайно добре. Кирена, місто між Лівією та Тунісом, отримало завдяки його ініціативі нову ліберальну конституцію. Формою правління міста була визначена не тиранія, а дві ради, обрані містянами. За допомогою Кирени Птолемей отримав контроль над торговими шляхами Сахари, якими до Александрії привозили золото та слонову кістку з Африки. На Сході Птолемей підкорив Палестину та Сирію, тим самим здобувши владу над західною частиною Шовкового шляху.

Птолемей зрозумів, що ринок треба підтримувати найкращим чином. Природні ресурси використовувалися настільки ефективно, що Єгипет став найзаможнішим царством еллінського світу. Рільництво швидко розвивалося, почали висаджувати нові злакові культури, традиційну пшеницю-двозернянку замінили на більш врожайну тверду пшеницю.

Оскільки дешевою робочою силою в долині Нілу були селяни, в Єгипті Птолемея та його наступників работоргівля ніколи не була економічно обґрунтованою. До Птолемея в Єгипті не було справжньої валюти, її введення — одне з далекоглядних передбачень правителя. Відтоді царська валюта разом із карбованими монетами стала єдиним чинним засобом обміну грошей. Одночасно з цим створювалася банківська система з відділеннями та центральним банком в Александрії. Почали використовуватися офіційні векселі, які можна було обміняти на гроші. Рільники від цього виграли, оскільки дістали змогу купувати в борг насіння та інструменти. І оскільки єгипетське збіжжя було відмінної якості, торгівля з іншими країнами та податкові надходження до бюджету значно зросли.