Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 142

Нові винаходи виникали завдяки незалежним ентузіастам, які працювали за межами великих організацій. Багато з них не мали вищої освіти або досвіду в бізнесі. У 1975 р. друг Стіва Джобса, студент Берклі Стів Возняк почав відвідувати Home Brew Computer Club, де був представлений комп’ютер Altair 8800. Він також бачив, як працює мережа ARPANET. Вона об’єднувала з десяток комп’ютерів, і якщо хтось із користувачів хотів пограти через мережу в шахи з комп’ютером, що знаходився в Бостоні, це було можливо. Возняк був уражений і хотів створювати такі ж самі речі. Оскільки він мав обмаль грошей, то ретельно вивчив конструкцію машини Altair і сконструював власний термінал, використовуючи телевізор і клавіатуру. Так народився пристрій, що отримав назву Apple I. Коли Возняк і Джобс презентували пристрій на зустрічі у Home Brew Computer Club, комп’ютерний дилер Пол Террелл висловив бажання укласти угоду з Джобсом. У грудні 1975 р. Террелл взяв на продаж п’ятдесят пристроїв у свій магазин The Byte Shop у Кремнієвій долині. Наступного року Стів Джобс і Стів Возняк заснували в Пало-Альто компанію Apple, перший офіс якої розташовувався в гаражі батьків Джобса. Як і гараж Г’юлета і Паккарда, сьогодні цей гараж також офіційно визнаний історичною пам’яткою. У 1977 р. компанія Apple випустила спроектовану Возняком машину Apple II. Це був перший домашній комп’ютер, здатний відображати кольори.

Венчурний інвестор Артур Рок почав фінансувати діяльність компанії Apple навіть незважаючи на те, що Стів Джобс був у його очах смердючим хіпі, що втік з Індії. Утім, Apple II справив сильне враження на Рока. Малоймовірно, щоб Стів Джобс і Стів Возняк змогли б отримати фінансування деінде, крім району затоки Сан-Франциско, де поблажливо ставилися до хіпі. Натхнена рухом андеґраунду і хіпі культура самвидаву, гаражні групи, піонери ІТ-індустрії, насправді були не надто далекими одне від одного. Останні вірили у відкритий вихідний код, у власну розробку програмного забезпечення і свої фірми, працюючі у гаражах.

Здатність надихати і надихатися

Славнозвісну демонстрацію Дугласа Енгельбарта дивився математик і колишній джаз-гітарист Алан Кей. Кей був у захваті від ідей Енгельбарта. Він був упевнений, що на продаж потрібно запропонувати персональний комп’ютер із власною пам’яттю і центральним процесором. У 1971 р. Кей улаштувався на роботу до приватного дослідницького центру, який відчинив свої двері поблизу Стенфордського університету роком раніше. Також частина дослідницької групи Енгельбарта перемістилася туди. Це був PARC (Palo Alto Research Center), дослідницький центр компанії Xerox, що виготовляла копіювальне обладнання.

Засновник PARC Джек Голдман попервах хотів розташувати центр в університетському містечку Єль на Східному узбережжі, але був роздратований зарозумілістю адміністрації Єльського університету. PARC був вражаючим експериментом. Голдман заявив керівництву: протягом п’яти перших років у центрі не може бути створено нічого бізнес-рентабельного. Однак якщо і протягом десяти років не з’явиться нічого суттєвого, це означає, що на посаду керівника найнято неправильну людину.