Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 139
Арі Турунен
Терман опікувався працевлаштуванням інженерів — випускників Стенфордського університету. Його непокоїло, що його кращі учні повинні були в пошуках роботи вирушати на Східне узбережжя. Тому він вирішив створити перший у світі індустріальний парк на основі високих технологій,
Терман хотів бачити на цій території лише високотехнологічні компанії, що співпрацювали б зі Стенфордом на взаємовигідних умовах. У 1953 р. Varian Associates стала першою компанією, що відкрила свій офіс на територію парку. Згодом до неї приєднались інші компанії, наприклад Eastman Kodak, General Electric, Preformed Line Products, Admiral Corporation, Lockheed і Hewlett-Packard.
Тут був хай-тек не лише у сфері інформаційних технологій. Фредерік Терман зробив обладнання кафедри хімії Стенфордського університету одним з найкращих у світі. Він переманив до Стенфорда Карла Джерассі.
Джерассі, віце-президент компанії Syntex, що мала штаб-квартиру у Мексиці, привіз із собою до Стенфорда уругвайця Алехандро Дзаффароні, заступника генерального директора компанії Syntex. У 1944 р. Syntex заснував Расселл Маркер, що отримав напівсинтетичний прогестерон з мексиканського ямсу.
Синтетичний прогестерон, прогестин, став справді революційним винаходом. У 1951 р. співробітники Syntex отримали патент на прогестин перорального застосування. Це був засіб оральної контрацепції, який Syntex почала виробляти першою в світі.
Фредерік Терман прагнув поєднати наукову діяльність Стенфорда з підприємництвом. У Стенфорді зрозуміли, що нові винаходи повинні бути матеріально вигідними всім сторонам: і університету, і компанії, і самому дослідникові. Проте вчені не зацікавлені витрачати свій час на маркетинг, патентні справи і бюрократію. Тому Стенфорд найняв фахівців, що піклувалися про комерціалізацію винаходів. У 1968 р. інженер Нільс Реймерс, випускник Стенфордського університету, заснував у Стенфорді заклад з ліцензування. Реймерс добре уявляв, як перенести технології з дослідницьких лабораторій до офісів компаній. Він хотів, щоб користь від нових винаходів отримували всі учасники процесу і щоб це сприяло подальшим дослідженням.
У Стенфорді дослідник отримував третину прибутку від винаходу, все решта отримували компанія, що використовує винахід, і Стенфордський університет. Геніальна ідея Реймерса полягала в тому, що частка Стенфорда відходила не адміністрації університету, а тому закладові, дослідник якого був автором винаходу. Потім ця дослідницька установа могла використовувати гроші на свій розсуд. Це відкривало нові можливості для працевлаштування студентів у компаніях, а також шляхи для нових фінансових потоків. Завдяки моделі, розробленій у Стенфорді, прибуток, який отримували дослідники, надихав їх продавати власні винаходи. Адміністративні формальності можна було передати до рук зовнішніх експертів.
