Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 128

У 1952 р. з Нью-Йорка до Сан-Франциско прибув Пітер Мартін і заснував літературний журнал «City Lights». Наступного року поет Лоуренс Ферлінгетті переїхав до міста і заснував книгарню «City Lights Books», де вперше у США почали продавати винятково книжки у м’якій обкладинці. Тут можна було знайти, за невисоку ціну, величезну кількість науково-популярних книг, брошур, нової прози, перекладної літератури: з іспанської, французької, італійської та російської мов.

Лоуренс Ферлінгетті сповідував анархізм, хоча захоплювався також соціал-демократією північно-європейських країн. На його думку, поезія є бунтівним мистецтвом. Ферлінгетті писав:

«Якщо хочеш бути поетом, створюй роботи, що здатні відповісти на виклики апокаліптичних часів, незважаючи навіть на те, що цей намір звучить апокаліптично. Будь ти Вітмен, чи По, чи Марк Твен, чи Емілі Дікінсон, чи Една Сент-Вінсент Міллей, чи Неруда, чи Маяковський, чи Пазоліні, будь ти американець чи не американець — ти можеш підкорити завойовників словами...»

До революції книжок у м’якій обкладинці приєдналися ще два книготорговця району Сан-Франциско: Рой Кеплер в Пало-Альто і Фред Коді в Берклі. Кеплер був пацифістом, а Коді — доктором культури Латинської Америки, який не отримав роботу в університеті, тому що відмовився давати клятву вірності. У клятві Кеплер повинен був присягнутися, що він не комуніст.

Сан-Франциско мало анархічну привабливість. Потік мігрантів, що нахлинув сюди, був відповіддю на суворий моральний конт­роль, що панував у інших містах. Навіть Нью-Йорк був дещо одноманітним порівняно з Сан-Франциско. У 1955 р. до міста приїхав маркетинговий аналітик і моряк Аллен Ґінзберґ. Він зустрівся з представниками ренесансного руху поезії Сан-Франциско та іншими поетами його покоління. Вони зібралися 7 жовтня 1955 р. у мистецькій галереї «Six Gallery», в будівлі колишньої автомайстерні, щоб почитати свої вірші. Вірш Ґінзберґа «Лемент», що відкривав вечір, став класикою: «Я бачив як кращі уми мого покоління, оскаженілі, голодні, заплакані й голі...»

Серед глядачів був Ферлінгетті з «City Lights», який наступного дня запропонував Ґінзберґові опублікувати його вірші. У 1956 р. тексти Ґінзберґа були опубліковані під назвою «Лемент та інші вірші». Одразу після публікації збірка була заборонена. Її визнали скандальною через грубу, непристойну і жорстоку мову. Керівника «City Lights» Шига Мурао кинули за ґрати. Через що? Мурао продавав книжку клієнтам «City Lights».

Проголошення анафеми книжці Ґінзберґа викликало такий самий сильний резонанс, як і його вірші. Збірка започаткувала бурхливі дебати про свободу слова і право висловлювати нестандартні погляди на загальноприйняті цінності. Захисники Ґінзберґа та «City Lights» звернулися до першої поправки Конституції США, яка забороняє Конгресові США прийняття законів, що обмежують свободу слова, свободу друку або право на мирні зібрання.

Суддя Клейтон Р. Хорн несподівано для громадськості виніс рішення, згідно з яким книжка «Лемент» не вважалася непристойною. Він підкреслив, що навряд чи можна взагалі говорити про свободу висловлення, якщо все зводити до банальних і нешкідливих евфемізмів.